З досягненням віку 10 років у дитини з’являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання

Постанова

Іменем  України

24 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 300/908/17

провадження № 61-44369св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Пророка В. В., ШтеликС. П.,

учасники справи:

позивач — орган опіки та піклування Воловецької районної державної адміністрації Закарпатської області,

відповідач — ОСОБА_3,

третя особа — Воловецький районний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Воловецької районної державної адміністрації Закарпатської областіна рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 20 березня 2018 року у складі судді Вотьканича В. А. та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 07 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Бисага Т. Ю., Фазикош Г. В., Собослой Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року орган опіки та піклування Воловецької районної державної адміністрації Закарпатської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що відповідач не виконує батьківських обов’язків щодо своїх малолітніх дітей, яких виховує сама, оскільки батько дітей записаний відповідно до частини першої статті 135 СК України.

Службою в справах дітей Воловецької районної державної адміністрації Закарпатської області 17 вересня 2015 року було взято на облік малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5, як таких, що опинилися у складних життєвих обставинах.

З відповідачем проводилась робота щодо покращення умов проживання, виховання та розвитку малолітніх дітей та її ставлення, як матері до виконання своїх батьківських обов’язків. Але відповідач не реагує і продовжує ухилятися від виконання своїх батьківських обов’язків.

Згідно з актом обстеження умов проживання, сім’я відповідача знаходиться у важких матеріально-побутових умовах.

На підставі викладеного позивач просив позбавити відповідача батьківських прав щодо неповнолітніх дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5,  та передати їх органу опіки та піклування для подальшого їх влаштування.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 20 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відсутні беззаперечні докази свідомого ухилення відповідача від виховання своїх дітей.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 07 серпня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.  

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Воловецька районна державна адміністрація Закарпатської області просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що у судовому засіданні відповідач відмовлялася від трьох старших дітей; суди не вирішили питання щодо з’ясування думки старших дітей щодо позбавлення матері батьківських прав, які у розмові з представниками служби у справах дітей Воловецької районної державної адміністрації Закарпатської області зазначали, що не бажають проживати з матір’ю. Суди не взяли до уваги, що матір’ю не створено належних та достатніх умов для виховання та розвитку дітей, яка отримує фінансову допомогу та має таку можливість; діти з низьким рівнем розумового та фізичного розвитку, брудні, профілактичні медогляди не проходять; ОСОБА_5 та ОСОБА_4 відраховані зі школи за систематичні невідвідування закладу; відповідач неодноразово притягувалася до адміністративної відповідальності, у сім’ї характеризується з негативної сторони, не виконує обов’язки щодо виховання дітей, які жебракують, вчиняють крадіжки та ведуть вуличний спосіб життя.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що відповідач ОСОБА_3 проживає в АДРЕСА_1 в житловому будинку, який складається з однієї жилої кімнати.

Неповнолітні ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5, народилися і проживають у вказаному будинку разом з нею, що підтверджено довідкою № 3205, виданою Воловецькою селищною радою (а. с. 7).

Згідно з інформацією Воловецького РАЦС відомості про батька у свідоцтві про народження всіх п’яти неповнолітніх дітей відповідачки записані зі слів матері   (а. с. 8-12).

Відповідач ОСОБА_3 отримала щомісячну одноразову допомогу при народженні двох дітей, допомогу на трьох дітей одиноким матерям, державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям протягом 2017 року (довідка від 18 жовтня 2017 року № 1116, а. с. 5-6).

Відповідно до характеристики Воловецького відділення поліції Мукачівського відділу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області відповідач в сім’ї характеризується з негативної сторони (а. с. 16).

ОСОБА_3 притягалася до адміністративної відповідальності 07 квітня 2017 року за частиною першою статті 184 КУпАП до попередження, 11 вересня 2017 року за частиною другою статті 184 КУпАП із застосуванням штрафу розміром 34,00 грн, 06 жовтня 2017 року за частиною другою статті 184 КУпАП до штрафу в розмірі 34,00 грн. Постановами у справах про адміністративні правопорушення встановлено два рази факт жебракування відповідача з малолітніми, та факт вчинення малолітнім протиправного діяння (а. с. 13-15).

Згідно з актами обстеження умов проживання від 23 серпня та 10 жовтня 2017 року органом опіки і піклування Воловецької районної державної адміністрації встановлено, що відповідач ОСОБА_3 є інвалідом дитинства третьої групи і через це не справляється із виконанням своїх батьківських обов’язків щодо утримання та виховання дітей, які не відвідують школу, залишають свій дім та бродяжать і жебракують (а. с. 22, 23).

Ця обставина підтверджена також листом начальника служби у справах дітей Новоград-Волинської міської ради Житомирської області від 03 травня 2017 року № 719, згідно з яким малолітні ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_7 перебувають в інфекційному відділенні Новоград-Волинського ТМО (а. с. 4).

З листа Воловецької ЗОШ І-ІІІ ступенів вбачається, що малолітні ОСОБА_5 та ОСОБА_4 відраховані зі шкоди по причині невідвідування загальноосвітнього навчального закладу (а. с. 18).

У листопаді 2017 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 самовільно залишили населений пункт, де проживають із матір’ю і були вилучені на вулиці працівниками Львівського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області та поміщені до Львівського обласного притулку для дітей, звідки вони втекли (а. с. 79).

Органом опіки та піклування Воловецької РДА надано висновок щодо доцільності позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав стосовно малолітніх дітей (а. с. 78).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відмовляючи у задоволенні позову, суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що важке матеріальне становище та як наслідок погані умови проживання дітей не можуть свідчити про ухилення від виконання батьківських обов’язків. Також не свідчить про ухилення від виконання батьківських обов’язків небажання дітей відвідувати школу, позаяк органом опіки та піклування не доведено що між певними діями чи бездіяльністю відповідачки та невідвідуванням дітьми школи наявний причино-наслідковий зв’язок.

Зазначені висновки судів є помилковими та свідчать про неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі — Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов’язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов’язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об’єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов’язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; хронічно зловживають алкоголем або наркотиками; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Верховний Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов’язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках, при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити в позові про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов’язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад.

Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з’являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Лише в разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу — матері, батька, дитини можна досягти миру і згоди.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв’язки із сім’єю, крім випадків, коли доведено, що сім’я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

Разом з тим суди не врахували, що ОСОБА_3 в судовому засіданні не заперечувала проти позбавлення її батьківських прав щодо трьох старших дітей (ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3) та просила не позбавляти щодо ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5.

Суди всупереч вимогам закону не надали можливість ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, висловити свої думки щодо позбавлення матері батьківських прав та чи згодні вони проживати з матір’ю.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції належним чином не визначив найкращих інтересів дітей щодо збереження їх зв’язків із сім’єю, та чи є ця сім’я придатною та благополучною, та не врахував, що у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду, тому постанова  суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, оскільки суд дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Воловецької районної державної адміністрації Закарпатської області задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 07 серпня 2018 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді