Якщо у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини, зокрема, через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Постанова

Іменем України

06 червня 2018 року

м. Київ

справа № 592/9058/17-ц

провадження № 61-200св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О.,  Мартєва С. Ю., Фаловської І. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач — ОСОБА_1,

представник позивача — ОСОБА_2,

відповідач — ОСОБА_3,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ковпаківського районного суду             м. Суми від 27 жовтня 2017 року у складі судді Князєва В. Б. та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 04 грудня 2017 рокуу складі суддів: Хвостика С. Г., Собини О. І., Ткачук С. С.,    

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до              ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач після реєстрації шлюбу з іноземцем виїхала на постійне проживання до Швейцарії. В Україні залишилися її батьки, які проживали за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_1 приїздила в м. Суми періодично. Після смерті матері батько став проживати з іншою жінкою. З 2012 року вона у зв’язку зі своїми сімейними обставинами не мала можливості приїздити в Україну та підтримувати спілкування з батьком. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача — ОСОБА_4, про смерть якого позивач дізналась у 2017 році. В зв’язку з тим, що через існуючі об’єктивні та суб’єктивні причини у неї з батьком були перервані будь-які відносини, їй не було відомо про його смерть, бо її ніхто про це навіть не повідомив. На випадок своєї смерті ОСОБА_4 склав заповіт, яким все своє майно заповів ОСОБА_1  З метою прийняття спадщини після смерті батька вона звернулася до Консульського відділу Посольства України у Швейцарській Конфедерації з завою про прийняття спадщини. У приватного нотаріуса Чернишенко В. В. її довірена особа дізналася, що спадщину після смерті батька має намір прийняти сестра померлого — ОСОБА_3 Нотаріус вказала на необхідність звернутися з відповідною позовною заявою до суду.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просила суд визначити їй додатковий строк у три місяці, достатній для подання заяви про прийняття спадщини за померлим ОСОБА_4

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 жовтня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, додатковий строк у три місяці, достатній для подання заяви про прийняття спадщини за померлим ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. З метою прийняття спадщини після смерті батька, ОСОБА_1 звернулася до Консульського відділу Посольства України в Швейцарській Конфедерації з відповідною заявою із пропуском визначеного законом шестимісячного строку для прийняття спадщини. Згідно заповіту від 30 грудня 2003 року         ОСОБА_4 на випадок свої смерті заповів все його майно, де б воно не знаходилось, з чого  б воно не складалося позивачу. Судом зазначено, що станом на момент розгляду даної справи спадщина після померлого ніким не прийнята, а позивач своєчасно не подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини, оскільки переїхала на постійне місце проживання до Швейцарської Конфедерації, де на даний час постійно проживає, у зв’язку із чим позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 04 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції. При цьому, судом апеляційної інстанції окремо вказано, що згідно копії спадкової справи, заведеної приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу              Чернишенко В. В. після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4, у заяві про прийняття спадщини відповідачка ОСОБА_3 вказала, що спадкоємцем першої черги за законом після смерті її брата є дочка померлого — ОСОБА_1, яка проживає в Швейцарії і на користь якої померлий склав заповіт, однак нотаріус, яка була обізнана про існування заповіту складеного померлим на ім’я ОСОБА_1, не вчинила дій щодо повідомлення позивача про відкриття спадщини, не здійснила її виклик, як спадкоємця за заповітом, зокрема, шляхом публічного оголошення або відповідного повідомлення. У зв’язку із зазначеним, апеляційний суд вказав на обґрунтованість рішення суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1, зазначивши також про необхідність врахування свободи заповіту, що є фундаментальним принципом спадкового права.  

У касаційній скарзі, поданій 18 грудня 2017 року, ОСОБА_3просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову в позові ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підстави касаційного оскарження обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 знала про смерть її батька, так як була присутньою при його похованні, у зв’язку із чим мала можливість подати заяву про прийняття спадщини в шестимісячний строк з моменту її відкриття, однак, таким правом не скористалась. Крім того, на думку скаржника, обставини проживання позивача в іншій країні, а також те, що вона певний час не підтримувала належних стосунків із батьком та її необізнаність про його смерть не є тими об’єктивними, непереборними, істотними труднощами, які у розумінні положень статті 1272 ЦК України перешкоджали їй у встановлений законом строк звернутись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.  

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є рідною дочкою                     ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно заповіту від 30 грудня 2003 року ОСОБА_4 все його майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, і все те, що йому належатиме на день смерті і на що він за законом матиме право, заповів своїй дочці ОСОБА_1

15 листопада 2013 року відповідачка ОСОБА_3, як рідна сестра померлого ОСОБА_4, звернулась до приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Чернишенко В. В. із заявою про прийняття спадщини після смерті її брата за законом, у зв’язку з чим була заведена спадкова справа.

У заяві про прийняття спадщини ОСОБА_3 вказувала, що спадкоємцем першої черги за законом після смерті її брата ОСОБА_4 є дочка померлого ОСОБА_1, яка проживає в Швейцарії і на користь якої померлий склав заповіт.

Згідно інформаційної довідки зі спадкового реєстру від 15 листопада            2013 року, сформованої приватним нотаріусом у зв’язку з відкриттям спадкової справи, за вказаними параметрами запиту у спадковому реєстрі було виявлено заповіт, посвідчений 30 грудня 2003 року приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Юморановою В. М. за реєстровим номером 2516, який є чинним.

26 липня 2017 року позивачка ОСОБА_1 подала заяву до консульського відділу Посольства України у Швейцарській Конфедерації із наміром прийняти спадщину після смерті батька ОСОБА_4

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).

Статтею 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Частиною першою та другою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах — уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Наслідки пропущення строку для прийняття спадщини визначені статтею 1272 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Разом з тим, частиною третьою статті 1272 ЦК України передбачено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Звертаючись до суду із даним позовом, поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини ОСОБА_1 вказувала на своє постійне проживання за межами України та відсутність інформації про смерть батька.

Суди попередніх інстанцій задовольнили позов ОСОБА_1, виходячи з того, що переїзд на постійне місце проживання до Швейцарської Конфедерації, де на даний час позивач постійно проживає, та незнання про смерть батька є поважними причинами для визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини після смерті батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п’ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення не відповідають.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі — Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.  

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій, які має оцінити суд з урахуванням доводів та заперечень учасників справи та врахувавши її фактичних обставин.  

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу сторони справи на власний розсуд розпоряджаються наданими їм законом правами та обов’язками щодо предмета спору (стаття 11 ЦПК України в редакції чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій), а суд на засадах змагальності сторін може лише сприяти застосуванню таких прав та виконанню обов’язків, ураховуючи при цьому принципи справедливості та рівності учасників процесу перед законом та судом.

Відповідно до частин першої та другої статті 10 ЦПК України в редакції чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Вимогами частини третьої статті 10, частини першої статті 60 ЦПК України в редакції чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 59 ЦПК України 2004 року обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів того, що з травня 2013 по липень 2017 року їй не було відомо про смерть її батька, а також доказів того, що її проживання за межами України в указаний період було пов’язано з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для неї на вчинення дій щодо прийняття спадщини у встановлений законом строк, у зв’язку із чим позивач не виконала свій процесуальний обов’язок із доведення тих обставин, на які посилався як на підставу своїх вимог і заперечень.

Пропуск спадкоємцем строку для прийняття спадщини без поважних причин не свідчить про наявність у такого спадкоємця порушеного, невизнаного або оспорюваного права, яке підлягає захисту в судовому порядку.  

Крім того, згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України у справі 6-1215цс16 від 14 вересня 2016 року, якщо у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини, зокрема, через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Відповідно до частин першої-третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права та указані порушення норм процесуального права, рішення Ковпаківського районного суду м. Суми              від 27 жовтня 2017 року та ухвала апеляційного суду Сумської області               від 04 грудня 2017 рокупідлягають скасуванню на підставі вимог                   статті 412 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову у позові ОСОБА_1, у зв’язку із недоведеністю позовних вимог.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 04 грудня 2017 року скасувати.

Відмовити у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3  про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.    

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.  

Судді