ВС/КЦС: Шкода, спричинена внаслідок лікарської помилки відшкодовується установою охорони здоров’я (ВС/КЦС № 537/4429/15-ц від 14.03.2018)

Фабула судового акту: Жінка звернулася із позовною заявою до пологового будинку про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок безпідставної стимуляції пологової діяльності, що призвела до загибелі новонародженої дитини.

За матеріалами справи позивачка була госпіталізована до пологового будинку у зв’язку із вагітністю. При цьому лікарями було встановлено діагноз «Обвиття пуповини навколо шиї плода».

Після госпіталізації лікарями було прийнято рішення про стимулювання родозбудження.

Проте такі дії з позивачкою не узгоджувались та було прийнято на власний розсуд лікарів.

У подальшому цій рожениці було зроблено кесарів розтин на що вона та її чоловік погодились. Але ж на 7 день дитина померла внаслідок гіпоксичного ураження мозку.

У зв’язку із цим позивачка просила визнати заходи штучного родозбудження без її згоди незаконними та стягнути з пологового будинку завдану їй майнову та моральну шкоду.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково – дії лікарів визнано незаконними, проте у стягненні матеріальної та моральної шкоди відмовлено.

Апеляційний суд у своїй ухвалі вказав на обґрунтованість вимог позивачки про відшкодування моральної шкоди, проте відмовив у їх задоволенні у зв’язку з тим, що позов подано до неналежної особи.

В свою чергу Касаційний цивільний суд скасував рішення нижчестоящих судів та задовольнив позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди.

В своїй ухвалі КЦС зазначив, що за нормами частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Таким чином у правовідносинах щодо відшкодування шкоди діє презумпція винуватості заподіювача шкоди: не позивач доводить наявність вини відповідача, а відповідач доводить відсутність своєї вини.

Відповідно до пункту 1.1 розділу 1 Статуту пологового будинку міський пологовий будинок є неприбутковою бюджетною установою, що заснована на комунальній власності територіальної громади в особі міської ради і підпорядкована управлінню охорони здоров’я виконавчого комітету міської ради.

Фінансування установи проводиться за рахунок коштів місцевого бюджету.

Міський пологовий будинок є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий рахунок в банку, печатку суб’єкта господарювання із власним найменуванням встановленого зразка, штампи та інші реквізити юридичної особи, здійснює бухгалтерський облік, веде статистичну звітність у встановленому законом порядку (пункт 1.3. Статуту).

Згідно з пунктом 1.4. розділу 1 Статуту міський пологовий будинок може від свого імені укладати договору, набувати майнові та особисті права, нести обов’язки, бути позивачем та відповідачем у всіх судових органах.

Таким чином апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що пологовий будинок є неналежним відповідачем у цій справі.

 

Постанова

Іменем України

14 березня 2018 року

м. Київ

справа № 537/4429/15-ц

провадження № 61-4449св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач — ОСОБА_3,

відповідач — Кременчуцький міський пологовий будинок,

третя особа — Кременчуцька міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 26 липня 2016 року  у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Триголова В.М., Омельченко Л. М., Дорош А. І.,

встановив:

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 грудня 2016 року справу № 537/4429/15-ц призначено до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності                       15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу № 537/4429/15-ц передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Кременчуцького міського пологового будинку про відшкодування майнової та  моральної шкоди, завданої внаслідок незаконної стимуляції пологової діяльності, що призвела до інтранатальної загибелі дитини.

На обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що 24 квітня 2014 року вона була госпіталізована до міського пологового будинку міста Кременчука з діагнозом: «Вагітність 40-41 тиждень. Обвиття пуповини навколо шиї плода» для родорозрішення».

Після її обстеження лікарі вибрали очікувальну тактику.

З 24 квітня 2014 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 вона відчувала погіршення самопочуття та збільшену рухову активність плода, про що неодноразово скаржилася лікарям.

ІНФОРМАЦІЯ_2 під час чергового огляду їй зробили амніотомію, а через дві години поставили крапельницю з окситоцином для штучного родозбудження. Ці дії з нею не узгоджувалися, лікарі діяли на власний розсуд.

Після встановлення діагнозу дистрес плода їй запропонували зробити Кесарів розтин, на що вона та її чоловік дали згоду. Дитину дістали вже нежиттєздатною, й на 7-й день життя вона померла від гіпоксично-ішемічних вражень головного мозку, отриманих під час пологів.

Посилаючись на вищенаведене, з урахуванням уточнень позивач просила визнати заходи її штучного родозбудження незаконними, стягнути з Кременчуцького міського пологового будинку завдану їй майнову шкоду в розмірі 17 266 грн та моральну шкоду, яку оцінила в 74 412 грн.

Рішенням Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 21 квітня 2016 року у складі судді Маханькова О. В., позов             ОСОБА_3  задоволено частково.

Визнано заходи штучного родозбудження ОСОБА_3 незаконними.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із наявності підстав для визнання незаконними дій лікарів щодо проведення штучного родозбудження з огляду на те, що згоди на проведення цих дій ОСОБА_3 не надавала. Відмовляючи у задоволенні решти вимог, суд виходив із недоведеності позивачем заподіяння їй моральної шкоди з вини відповідача та необґрунтованості розміру такої шкоди.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 26 липня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_3 у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у позові з інших підстав.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, проте відмовив у їх задоволенні у зв’язку з тим, що позов подано до неналежної особи.

У серпні 2016 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

У скарзі вказує, що судом неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема стаття 1172 ЦК України та порушено норми процесуального права, а саме: частина третя статті 213, статті 115, 316, 324, 341 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи, неповно з’ясовані всі обставини справи та не враховані всі докази, зроблені висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Рішення апеляційного суду оскаржується лише в частині вирішення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, в іншій частині судове рішення не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядається (частина перша статті 400 ЦПК України).

У вересні 2016 року Кременчуцький міський пологовий будинок подав заперечення, в яких просить залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_3 та залишити без змін рішення апеляційного суду як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зазначав, що суд всебічно, повно, об’єктивно дослідив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову у зв’язку з його недоведеністю.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом установлено, що 22 квітня 2014 року ОСОБА_3 була направлена дільничним лікарем — акушером-гінекологом у пологове відділення  до Кременчуцького міського пологового будинку на підготовку до пологів із діагнозом: «Вагітність перша, 40-41 тиждень. Однократне обвиття пуповиною навколо шиї плода». Оглянута завідувачем пологового відділення ОСОБА_7, розроблений план ведення вагітної. Проведено УЗ-обстеження від 25 квітня 2014 року. Проводилося динамічне спостереження за вагітною і кардіомоніторне обстеження стану плода, патології не виявлено.

Відповідно до наказів Міністерства охорони здоров’я України від 15 липня 2011 року № 417 «Про організацію амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомоги в Україні» та від 27 грудня 2006 року № 901 «Про затвердження клінічного протоколу з акушерської допомоги «Переношена вагітність» у зв’язку з готовністю пологових шляхів і строком вагітності 41 тиждень                ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 проведено амніотомію з наступним родозбудженням.

Індукція пологів проводиться лише за наявності інформованої згоди жінки.

Проте письмової згоди на штучне родозбудження від ОСОБА_3 отримано не було.

У зв’язку з дистресом плода в першому періоді пологів та у зв’язку з відсутністю умов для швидкого розродження консиліум лікарів прийняв рішення про ургентне розродження шляхом Кесарева розтину, згоду на проведення якого було отримано від позивача та її чоловіка.

З часу проведення штучного родозбудження та до проведення Кесарева розтину пройшло майже 6 годин. Початок операції ІНФОРМАЦІЯ_2 о                13 год. 05 хв. Народжена дитина переведена у відділення інтенсивної терапії новонароджених. Стан при переведенні термінальний.

Клінічний діагноз: тяжка асфіксія при народженні внаслідок фетоматеринської трансфузії. Гіповолемічний шок некомпенсований. Синдром поліорганної недостатності. ДН ІІІ ступеня. Серцево-судинна недостатність. Гіпоксично-ішемічна нецефалопатія. Кома ІІІ-ІV ступеня. Гостра ниркова недостатність, анурія.

Протягом 6 діб проводилась інтенсивна терапія, яка ефекту не дала.

ІНФОРМАЦІЯ_1 о 15 год. 20 хв. констатована біологічна смерть дитини.

Відповідно до довідки службового розслідування щодо випадку смерті дитини ОСОБА_3, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в міському пологовому будинку міста Кременчука формулювання діагнозів у первинній медичній документації не відповідає вимогам МКБ-10.

В історії пологів відсутня інформована добровільна згода пацієнта на проведення діагностики та лікування, відсутня написана власною рукою інформована згода жінки на проведення індукції пологів, хоча лікар акушер-гінеколог зазначив, що така згода була отримана.

Допитані в суді першої інстанції завідувач відділенням та черговий лікар пологового будинку підтвердили, що згоди на проведення штучного родозбудження від пацієнта отримано не було.

Відповідно до висновку експерта Обласного бюро судово-медичної експертизи Департаменту здоров’я Полтавської обласної державної адміністрації від 05 травня 2014 року,  смерть дитини настала внаслідок важкої асфіксії, що ймовірно стало наслідком розвитку фетоплацентарної трансфузії на фоні дистресу плода та однократного тугого обвиття пуповини навколо шиї плода.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;                    2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, у правовідносинах щодо відшкодування шкоди діє презумпція винуватості заподіювача шкоди: не позивач доводить наявність вини відповідача, а відповідач доводить відсутність своєї вини.

Частина перша статті 1167 ЦК України визначає загальні умови відповідальності за заподіяння моральної шкоди, за наявності яких виникає відповідне зобов’язання. До них належать: моральна (немайнова) шкода, протиправна дія (бездіяльність), причинний зв’язок між діями (бездіяльністю) і такою шкодою, вина.

У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями) роз’яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру   внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня  1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)».

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно   від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо),   яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності та справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3, окрім того, що їй завдано моральної шкоди внаслідок неправомірних дій лікарів Кременчуцького міського пологового будинку, також мотивувала свої вимоги тим, що при введенні в її організм окситоцину для підсилення пологової діяльності не було отримано письмової або навіть усної її згоди на це, що суперечить наказу Міністерства охорони здоров’я України від 27 грудня 2006 року                      № 901 «Про затвердження клінічного протоколу з акушерської допомоги «Переношена вагітність».

Встановивши, що  ОСОБА_3 зазнала фізичного болю внаслідок введення в її організм окситоцину для підсилення пологової діяльності, моральних переживань у зв’язку з самовільним вибором лікарем способу пришвидшення пологів та прийняття рішення у вигляді внутрішньовенного введення препарату окситоцину без її дозволу та з відчуттям страху за майбутній стан здоров’я народженої дитини, душевних переживань у зв’язку із самою втратою новонародженої дитини, врахувавши зміни у її життєвих і громадських стосунках, погіршення самопочуття, необхідність звернення за кваліфікованою допомогою до лікаря-психіатра, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_3 щодо відшкодування моральної шкоди.

При цьому, відмовляючи у задоволенні цих вимог, апеляційний суд послався на те, що Кременчуцький міський пологовий будинок не є належним відповідачем у справі в частині відшкодування шкоди, оскільки не є розпорядником коштів, не є зобов’язаною особою у цих правовідносинах.

З такими висновками погодитися не можна з таких підстав.

Відповідно до пункту 1.1 розділу 1 Статуту міського пологового будинку, затвердженого рішенням міської ради від 28 жовтня 2014 року міський пологовий будинок є неприбутковою бюджетною установою, що заснована на комунальній власності територіальної громади міста Кременчука в особі Кременчуцької міської ради і підпорядкована управлінню охорони здоров’я виконавчого комітету Кременчуцької міської ради.

Фінансування установи проводиться за рахунок коштів місцевого бюджету (фінансується   головним   розпорядником   —   управлінням охорони здоров’я виконавчого комітету Кременчуцької міської ради) (пункт 1.2. Статуту).

Міський пологовий будинок є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий рахунок в банку, печатку суб’єкта господарювання із власним найменуванням встановленого зразка, штампи та інші реквізити юридичної особи, здійснює бухгалтерський облік, веде статистичну звітність у встановленому законом порядку (пункт 1.3. Статуту).

Згідно з пунктом 1.4. розділу 1 Статуту міський пологовий будинок може від свого імені укладати договору, набувати майнові та особисті права, нести обов’язки, бути позивачем та відповідачем у всіх судових органах.

З огляду на вищенаведене, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що Кременчуцький міський пологовий будинок є неналежним відповідачем у цій справі.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але зроблено висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, відсутні підстави для направлення справи на новий розгляд, визначені статтею 411 ЦПК України, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про необхідність ухвалення у справі нового рішення про задоволення позову ОСОБА_8 в частині відшкодування моральної шкоди.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнена від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

За таких обставин, ураховуючи положення пункту 3 частини третьої статті 409 ЦПК України, частини першої статті 412 ЦПК України, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_3 та скасування рішення апеляційного суду Полтавської області від 26 липня 2016 року в оскарженій частині, з ухваленням нової постанови в цій частині про задоволення позову.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 26 липня 2016 року  в частині позовних вимог ОСОБА_3 до Кременчуцького міського пологового будинку про відшкодування моральної шкоди скасувати.

Стягнути з Кременчуцького міського пологового будинку на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 74 412 (сімдесят чотири тисячі чотириста дванадцять) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Автор: Кірюшин Артем Андрійович

джерело: http://protokol.com.ua/