ВС/КЦС: Договір з забудовником житла розірвано за рішенням суду на вимогу замовника у зв’язку з істотним його порушенням, оскільки замовник був позбавлений того, на що розраховував при його укладенні (ВС/КЦС, справа № 487/8461/15-ц, 28.02.18)

Фабула судового акта: Придбання квартири на первинному ринку іноді нагадує небезпечну подорож, бо не можна  бути впевненим в термінах здачі житла, що відкладається на місяць, два, а то і на роки, а, відповідно, і взагалі, —  сумлінності забудовників в частини якісного виконання ними взятих на себе зобов’язань. Ця судова справа окреслює можливі шляхи вирішення цієї проблеми.

22 вересня 2011 року між позивачем (або доверитель) та   Товариством з обмеженою відповідальністю (відповідач або виконавець) укладено договір, відповідно до умов якого позивач доручила виконавцю від свого імені виконати певні дії в інтересах та за рахунок коштів довірителя щодо здійснення процедури будівництва об’єкта договору — двокімнатної квартири. Відповідно до положень цього договору відповідач зобов’язався закріпити за позивачем об’єкт договору, а позивач повинна сплатити вартість 45 % від загальної кількості вимірних одиниць об’єкта за поточною ціною вимірної одиниці, яка встановлена на дату розрахунків.

Відповідно до договору загальна вартість об’єкта договору на момент його укладання складала 234 тис. грн (еквівалент 29 250 доларів США за комерційним курсом на 22 вересня 2011 року).

Доверитель виконала умови договору щодо оплати об’єкта будівництва, що підтверджувалось квитанціями до прибуткових касових ордерів, перерахувавши Товариству всього 234 тис. грн, що за офіційним курсом Національного банку України на день внесення грошових коштів склало 29 250 доларів США.

Відповідач же, усупереч положенням договору, не виконав узятих за вказаним договором зобов’язань, не передав позивачу об’єкт нерухомості, що і стало підставою для позову про розірвання договору та стягнення збитків. При цьому під час розгляду справи позовні вимоги уточнювались і остаточно складали 792 242 грн 10 коп., оскільки при укладенні вищевказаного договору, сторонами було визначено грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті —   29 250 доларів США.

Зазначену суму збитків  з відповідача стягнув апеляційний суд, змінивши рішення суду першої інстанції.  Рішення мотивовано тим, що за умовами договору загальна вартість об’єкта нерухомості на момент укладення договору складає 234 тис. грн, що еквівалентно 29 250 доларів США.

Суд зазначив, зокрема, що при визначенні реальних збитків, які понесла позивач внаслідок невиконання відповідачем умов договору, слід виходити зі сплаченої нею вартості об’єкта будівництва, виходячи з його еквівалента у гривнях, а саме:  29 250 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на   24 травня 2016 року складає 734 760 грн (29 250 доларів США х 25,12).

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, погодився з таким рішенням, зазначив, що позивач, укладаючи вищевказаний договір у гривнях в еквіваленті до іноземної валюти — доларах США і сплачуючи платежі на виконання умов цього договору таким чином, щоб загальна сума сплати була еквівалентна 29 250 доларів США, у разі розірвання цього договору за вищевказаних обставин не може отримати    відшкодування завданих збитків у сумі, меншій, ніж еквівалент у доларах станом на час ухвалення рішення суду про стягнення цих коштів, а не на день укладення договору. У протилежному випадку позбавлення її такого права було б невиправданим та непропорційним втручанням у мирне володіння своїм майном.

Верховний Суд у своєму рішенні послав також на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 1 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України», де, зокрема у пункті 24 зазначено, — зважаючи на специфічні обставини справи, заявник має вважатися таким, що має законні сподівання щодо прибутку відповідно до положення угоди про доларовий еквівалент, що може вважатися правом власності відповідно до положень статті 1 Першого протоколу, наданого йому за договором з Управлінням.

 

 

 

Постанова

Іменем України

28 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 487/8461/15-ц

провадження № 61-3153 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого  Стрільчука В. А.,

суддів:             Карпенко С. О.,                                     Погрібного С. О.,

                          СтупакО. В. (суддя-доповідач),                   Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_3,

відповідач — Товариство з обмеженою відповідальністю «Телец-ВАК»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Телец-ВАК» на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 24 травня 2016 року у складі колегії суддів:    Базовкіної Т. М., Кушнірової Т. Б., Яворської Ж. М.,

ВСТАНОВИВ :

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телец-ВАК» (далі — ТОВ «Телец-ВАК») про розірвання договору та стягнення збитків.

Позов мотивовано тим, що 22 вересня 2011 року позивач уклала з відповідачем договір № 132-09/11, відповідно до умов якого позивач доручила відповідачу від свого імені виконати певні дії в інтересах та за рахунок її коштів щодо здійснення процедури будівництва об’єкта нерухомості — двокімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною площею 58,5 кв. м, розташованої на третьому поверсі в 7-му під’їзді житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1. Свої зобов’язання щодо внесення на рахунок відповідача коштів, передбачених договором, позивач виконала в повному обсязі, що підтверджується касовими документами. Пунктом 2.4.3 договору передбачено, що відповідач зобов’язався завершити будівництво об’єкта в грудні 2012 року та після введення об’єкта в експлуатацію надати його ОСОБА_3, за умови повного виконання нею передбачених договором зобов’язань, підписати акт приймання-передачі об’єкта. Проте відповідач не виконав взятого за договором зобов’язання, чим порушив істотні умови договору, тому позивач просила розірвати вищевказаний договір та відшкодувати збитки, що завдані їй діями відповідача, у розмірі 234 тис. грн та судові витрати.

Уточнивши під час розгляду справи позовні вимоги, ОСОБА_3 остаточно просила стягнути на її користь суму збитків, визначену за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України на день платежу, а саме   792 242 грн 10 коп., оскільки при укладенні вищевказаного договору, сторонами було визначено грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті —   29 250 доларів США.

Представник відповідача указаний позов визнав частково, не заперечував проти вимог позивача щодо розірвання договору від 22 вересня 2011 року № 132-09/11 та стягнення суми збитків у розмірі 234 тис. грн. Щодо стягнення суми збитків у розмірі 792 242 грн 10 коп. згідно з уточненою позовною заявою стосовно врахування офіційного курсу іноземної валюти — просив відмовити, посилаючись на те, що факт визначення в договорі еквівалента зобов’язання в іноземній валюті не має значення при визначенні розміру збитків. Вказав, що позивачу діями відповідача було завдано реальних збитків, що полягали у сплаті в касу відповідача 234 тис. грн, а тому доводи позивача щодо визначення суми збитків за курсом, встановленим Національним банком України на день платежу, не ґрунтуються на законі.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 березня 2016 року позов задоволено частково.

Розірвано договір від 22 вересня 2011 року № 132-09/11, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Телец-ВАК».

Стягнуто з ТОВ «Телец-ВАК» на користь ОСОБА_3 234 тис. грн збитків та судові витрати в сумі 2 340 грн.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що за умовами договору від 22 вересня 2011 року № 132-09/11 сторонами досягнуто згоди про фінансування об’єкта нерухомості у розмірі 234 тис. грн, що еквівалентно 29 250 доларів США. Проте в доларовому еквіваленті визначено вартість вимірної одиниці (квадратного метра квартири, яку відповідач повинен був передати позивачу за договором), яку позивач зобов’язався сплатити відповідачу; позивач сплачував відповідачу кошти в гривні. Так, суд вважав, що позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що внаслідок невиконання відповідачем умов указаного договору, позивач зазнала реальних збитків з урахуванням знецінення національної валюти України стосовно іноземної валюти — долара США. Також нічим не підтверджені посилання позивача на ту обставину, що на теперішній час на гроші, які сплачено відповідачу, не можливо придбати майно, аналогічне тому, яке позивач розраховував отримати за договором. Крім того, умовами вказаного договору не передбачено обов’язку відповідача у разі розірвання договору повернути грошові кошти, що еквівалентно 29 250 доларів США. Посилаючись на викладене, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню збитки в сумі, що були сплачені позивачем на виконання договору в національній валюті у сумі 234 тис. грн.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 24 травня 2016 року рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 березня 2016 року у частині стягнення збитків та розподілу судових витрат змінено.

Стягнуто з ТОВ «Телец-ВАК» на користь ОСОБА_3 734 760 грн збитків та   10 940 грн судового збору.

В іншій частині рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 березня 2016 року залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що за умовами договору загальна вартість об’єкта нерухомості на момент укладення договору складає 234 тис. грн, що еквівалентно 29 250 доларів США. Крім того, у додатку № 2 до договору — графіку подальшої сплати вартості вимірних одиниць об’єкта (а. с. 6) сторони визначили як суму щомісячних внесків (по 645 доларів США), так і загальну вартість об’єкта (29 250 доларів США) лише у доларах США. Вказані обставини, на переконання апеляційного суду, свідчать про те, що визначальним для сторін договору було визначення вартості об’єкта саме в доларах США, і ОСОБА_3 оплачувала вартість об’єкта будівництва в гривнях, але мала виконати свої грошові зобов’язання таким чином, щоб загальна сума внесених коштів була еквівалентна 29 250 доларів США, що й було встановлено судом першої інстанції. Посилаючись на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що при визначенні реальних збитків, які понесла позивач внаслідок невиконання відповідачем умов договору, також слід виходити зі сплаченої нею вартості об’єкта будівництва, виходячи з його еквівалента у гривнях, а саме:  29 250 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на   24 травня 2016 року складає 734 760 грн (29 250 доларів США х 25,12).

У червні 2016 року ТОВ «Телец-ВАК» подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на вказане рішення апеляційного суду, яке заявник просить скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновки апеляційного суду суперечать частині другій статті 22, частині другій статті 653 ЦК України, а стаття 533 ЦК України взагалі не підлягала застосуванню до спірних правовідносин щодо відшкодування збитків, завданих розірванням договору. На думку заявника, апеляційний суд не врахував, що положення частини другої статті 533 ЦК України регулюють зобов’язальні відносини, що виникають при виконанні грошового зобов’язання, еквівалент якого визначений в іноземній валюті, а згідно з частиною другою статті 653 ЦК України, у разі розірвання договору припиняються зобов’язання сторін, тобто відносини, які є предметом регулювання статті 533 ЦК України. Заявник вважає, що апеляційний суд вийшов за межі визначення реальних збитків згідно з частиною другою статті 22 ЦК України та фактично стягнув з відповідача збитки, завдані не діями останнього, а знеціненням національної валюти України стосовно іноземної — долара США. Місцевий суд навпаки правильно застосував норми статей 22, 653 ЦК України та стягнув з відповідача на користь позивача суму збитків, виходячи з фактично сплачених нею коштів на виконання умов договору.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі, а ухвалою від 2 лютого 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року «Про             внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного             процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі — Закон від 3 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року до Верховного Суду передано вищевказану цивільну справу.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у межах касаційної скарги дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення апеляційного суду — без змін з огляду на таке.

Судом установлено, що 22 вересня 2011 року між ОСОБА_3 (довіритель) та   ТОВ «Телец-ВАК» (виконавець) укладено договір № 132-09/11, відповідно до умов якого довіритель доручає виконавцю від свого імені виконати певні дії в інтересах та за рахунок коштів довірителя щодо здійснення процедури будівництва об’єкта договору — двокімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною площею 58,5 кв. м, розташованої на третьому поверсі в 7-му під’їзді житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1. Планування вказаної квартири та перелік оздоблювальних робіт, які виконуються в ній, наводяться в додатку № 1 до договору, який є його невід’ємною частиною.

Відповідно до пунктів 1.3, 2.4.2 договору відповідач зобов’язався закріпити за позивачем об’єкт договору, а позивач (для закріплення за нею об’єкта договору) повинна сплатити вартість 45 % від загальної кількості вимірних одиниць об’єкта за поточною ціною вимірної одиниці, яка встановлена на дату розрахунків.

Відповідно до пункту 1.4 договору загальна вартість об’єкта договору на момент його укладання складає 234 тис. грн (еквівалент 29 250 доларів США за комерційним курсом на 22 вересня 2011 року).

Згідно з графіком сплати вартості вимірних одиниць об’єкта будівництва вартість                 несплачених на дату укладення договору вимірних одиниць становить 58,6 кв. м, яку позивач повинна була сплатити до 22 вересня 2013 року (пункти 1.5, 1.6 договору).

ОСОБА_3 виконала умови договору щодо оплати об’єкта будівництва, що підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів: від 28 листопада  2012 року № 28-ІІ/12-132-09/11-15 на суму 8 тис. грн; від 1 червня 2012 року    № 01/06-132-09/11-9 на суму 12 400 грн; від 28 квітня 2012 року № 28/04-132-08/11-8 на суму 14 тис. грн, № 28/08-12 на суму 9 500 грн; від 26 жовтня 2012 року № б/н на суму 5 500 грн; від 28 жовтня 2011 року № 28/10-Л-132/09-11-2 на суму 8 500 грн;     від 29 листопада 2011 року № 11/29-132-09/11-2 на суму 8 100 грн; від 25 червня   2012 року № 25/06 на суму 6 300 грн; від 23 грудня 2011 року   № 23/12-11-132-09/11-11 на суму 5 тис. грн; від 30 липня 2012 року   № 30/07-12-132-09/11/11 на суму 6 500 грн; від 2 квітня 2012 року № б/н на суму  7 300 грн; від 1 березня 2012 року № 01/03-132-09/11-6 на суму 14 тис. грн;  від 30 січня 2012 року № 30/01-12-132-09/11-5 на суму 13 тис. грн; від 22 вересня   2011 року № 132/09-11-22/09-11-1 на суму 110 тис. грн; від 1 жовтня 2012 року  № 1/10-12-132-09/11-13 на суму 5 500 грн.

Таким чином, позивачем перераховано всього 234 тис. грн, що за офіційним курсом Національного банку України на день внесення грошових коштів склало 29 250 доларів США.

Установлено, що усупереч положенням пункту 2.4.3 договору відповідач не виконав узятих за вказаним договором зобов’язань, не передав позивачу об’єкт нерухомості.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина друга статті 651 ЦК України).

Згідно з частиною п’ятою статті 653 ЦК України, якщо договір змінений або розірваний у зв’язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Виходячи з викладеного, правильними є висновки місцевого суду, із якими в цій частині погодився й апеляційний суд, що через істотне порушення відповідачем умов договору позивач була позбавлена того, чого очікувала за договором (отримати у власність проінвестований об’єкт нерухомості), тобто на що вона розраховувала під час укладення договору від 22 вересня 2011 року № 132-09/11, тому наявні правові підстави для розірвання вказаного договору.

Вирішуючи питання щодо розміру завданих збитків відповідачем позивачу, апеляційний суд правильно керувався наступними нормами матеріального права.

Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

За приписами статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України — гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, законодавство допускає визначення сторонами договору грошового зобов’язання у гривні із зазначенням грошового еквіваленту в іноземній валюті.

Установивши, що сторони у справі визначили в договорі (пункт 1.4), що загальна вартість об’єкта на момент укладання договору складає 234 тис. грн, що еквівалентно 29 250 доларів США, а згідно з додатком № 2 до договору — графіком подальшої сплати вартості вимірних одиниць об’єкта (а. с. 6) сторони визначили як суму щомісячних внесків (по 645 доларів США), так і загальну вартість об’єкта у сумі   29 250 доларів США (у валюті), апеляційний суд правильно вважав, що визначальним для сторін договору було визначення вартості об’єкта саме в доларах США, і   ОСОБА_3 оплачувала вартість об’єкта будівництва у гривнях, але мала виконати свої грошові зобов’язання таким чином, щоб загальна сума внесених коштів була еквівалентна 29 250 доларів США.

Виходячи з викладеного, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що   внаслідок невиконання відповідачем умов договору, позивач зазнала реальних збитків у сумі 734 760 грн (29 250 доларів США х 25,12), і при цьому необхідно виходити з оплаченої нею вартості об’єкта будівництва у гривнях в еквіваленті 29 250 доларів США за офіційним курсом Національного банку України станом на  24 травня 2016 року.

Такий висновок апеляційного суду є правильним, законним та обґрунтованим,       підтверджується матеріалами справи, узгоджується з одним із основних завдань цивільного судочинства, регламентованого статтею 2 ЦПК України, — справедливості, а також таких засад цивільного законодавства, як справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Разом із тим Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначає наступне.

Положеннями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свободпередбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У пункті 22 рішення від 8 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Першого протоколу, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення.

Отже, грошові кошти, які сплатила ОСОБА_3 товариству, є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу.

Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні від 1 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України», де, зокрема у пункті 24 зазначено, що суд вважає, що, зважаючи на специфічні обставини справи, заявник має вважатися таким, що має законні сподівання щодо прибутку відповідно до положення угоди про доларовий еквівалент, що може вважатися правом власності відповідно до положень статті 1 Першого протоколу, наданого йому за договором з Управлінням.

Згідно із пунктом 21 цього рішення право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності (cf., Presses Compania Naviera S.A. v. Belgium, рішення від 20.11.1995 року, серія А, N 332, с.21, п.31). Натомість сподівання на визнання існування старого права власності, яке давно було неможливо використовувати ефективно, не може вважатися «майном» в сенсі статті 1 Першого протоколу це ж стосується умовної вимоги, яка втрачає силу внаслідок недотримання цієї умови (Malhous V. The Czech Republic (dec), N 33071/96, 13.12.2000 року, ECHR 2000-ХІІ).

Отже, ОСОБА_3, укладаючи вищевказаний договір у гривнях в еквіваленті до іноземної валюти — доларах США і сплачуючи платежі на виконання умов цього договору таким чином, щоб загальна сума сплати була еквівалентна 29 250 доларів США, у разі розірвання цього договору за вищевказаних обставин не може отримати    відшкодування завданих збитків у сумі, меншій, ніж еквівалент у доларах станом на час ухвалення рішення суду про стягнення цих коштів, а не на день укладення договору. У протилежному випадку позбавлення її такого права було б невиправданим та непропорційним втручанням у мирне володіння своїм майном.

Статтею 212 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній станом на час розгляду справи в суді) установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржуване рішення апеляційного суду містить висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідає вимогам статей 213-215, 316 ЦПК України     2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212, 303, 304 ЦПК України   2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

У зв’язку з цим помилковими є доводи касаційної скарги про те, що висновки апеляційного суду суперечать частині другій статті 22, частині другій статті 653 ЦК України, а стаття 533 ЦК України взагалі не підлягала застосуванню до спірних правовідносин, адже апеляційний суд на підставі достатньо повно встановлених фактичних обставин справи правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню.

Враховуючи умови укладеного між сторонами у справі договору та додатка до цього договору — графіка подальшої сплати вартості вимірних одиниць об’єкта будівництва, відсутні підстави для висновків про те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Так, згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного суду та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду — без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Телец-ВАК» залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 24 травня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                         В. А. Стрільчук

 

Судді:                                                                                      С. О. Карпенко

                                                                             С.О. Погрібний

                                                                             О.В. Ступак

                                                                             Г.І. Усик

Автор: Олександр Боков

 

джерело: http://protokol.com.ua/