Відповідно до вимог ст. 440 КПК суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження. Таким чином, з урахуванням наведених норм закону та з огляду на встановлені Судом обставини про те, що винний примирився з потерпілою, Суд вважає за необхідне касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та потерпілої ОСОБА_2 задовольнити, судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 537/1772/17  

провадження №  51-1493км19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду  у складі:

головуючого                       Огурецького В.П.,

суддів                                  Маринича В.К., Марчук Н.О.,

при секретарі                     Батку Є.І.,

за участю прокурора       Парусова А.М.,  

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого  ОСОБА_1 і потерпілої ОСОБА_2 на вирок Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 травня 2017 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016170090001582, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця  с. Центральне Снігурівського району Миколаївської області, громадянина України, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що не має судимості,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі — КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 травня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді штрафу в розмірі трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме на суму 5100 грн.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.

Згідно з вироком ОСОБА_1 12 квітня 2016 року близько 18:00, керуючи автомобілем «Opel Kadett» (державний номерний знак  НОМЕР_1 ), рухаючись у світлий час доби по сухому асфальтобетонному покриттю на вул. Великій Набережній у   м. Кременчуці у напрямку вул. Ярмакової та виконуючи маневр повороту ліворуч у напрямку дворового проїзду до будинку № 29, усупереч вимогам пункту 10.1 Правил дорожнього руху (далі — ПДР) перед перестроюванням і зміною напрямку руху не переконався у безпечності своїх дій, створив небезпеку та перешкоду іншим учасникам руху, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем «KIA  CEED» (державний номерний знак НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_3 , що рухався по вул. Великій Набережній у зустрічному напрямку, після чого в результаті некерованого руху автомобіля допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Полтавський апеляційний суд ухвалою від 19 грудня 2018 року вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги та узгоджені доводи особи, яка її подала

Засуджений ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі просить скасувати вирок Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 травня 2017 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року щодо нього і закрити кримінальне провадження у зв`язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону. Вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод — право на справедливий суд. Зазначає, що як на стадії досудового розслідування, так і під час розгляду справи в суді було порушено його право, передбачене ст. 283 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК): за наявності підстав для закриття кримінального провадження його не було закрито. Стверджує, що під час досудового розслідування він із потерпілою ОСОБА_2 примирилися та звернулися до слідчого з клопотанням про закриття кримінального провадження на підставі  ст. 46 КК у зв`язку з примиренням винного з потерпілим, про що подали відповідні розписки, які містяться в матеріалах провадження. Проте слідчий направив до суду обвинувальний акт. Розгляд справи в суді першої інстанції відбувся без участі потерпілої, хоча вона бажала бути присутньою в судовому засіданні і просила суд відкласти розгляд справи на іншу дату. При цьому суд за наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності усупереч вимогам ст. 286 КПК не з`ясував його думки щодо закриття кримінального провадження, а постановив обвинувальний вирок. Апеляційний суд не дотримався вимог ст. 404 КПК, розглянув апеляційну скаргу засудженого неналежним чином, не дослідивши повторно обставин, досліджених судом першої інстанції, а саме клопотання  ОСОБА_1 і заяви потерпілої ОСОБА_2 про закриття кримінального провадження на підставі ст. 46 КК, та безпідставно залишив вирок без змін.  

Потерпіла ОСОБА_2 у своїй касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Полтавського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 . Стверджує, що вона зверталася до слідчого, а також судів першої та апеляційної інстанцій із заявами про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 у зв`язку з примиренням з останнім і відсутністю в неї до останнього будь-яких претензій матеріального чи морального характеру, але ці її заяви залишилися без належного реагування. Вважає, що було допущено порушення права особи на справедливий суд, оскільки апеляційний суд не дослідив належним чином доводів, наведених в апеляційній скарзі засудженого, а також доказів, які містяться в матеріалах справи та які давали всі підстави для закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 на підставі ст. 46 КК. А отже, на думку потерпілої, згідно з ч. 2 ст. 412 КПКухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_1 підлягає скасуванню, а кримінальне провадження — закриттю.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор Парусов А.М. вважав касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та потерпілої ОСОБА_2 необґрунтованими, просив залишити судові рішення щодо  ОСОБА_1 без зміни, а касаційні скарги — без задоволення.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 цієї статтісуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не буловстановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Статтею 413 КПК визначено, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, яке тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є:

1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню;

2) застосування закону, який не підлягає застосуванню;

3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;

4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено з порушеннями, зазначеними в ч. 2 вказаної статті.

Частиною 2 ст. 412 КПК визначено, що судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо за наявності підстав для закриття судом провадження в кримінальній справі його не було закрито.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

У касаційних скаргах засуджений і потерпіла не заперечують доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 286 КК. Водночас вказують, що суди мали усі підстави для звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК, проте не зробили цього, тому вважають, що судовими інстанціями було допущено істотне порушення, яке згідно з вимогами  ч. 2 ст. 412 КПК є безумовною підставою для скасування судових рішень, та не застосовано закон України про кримінальну відповідальність, який підлягав застосуванню.

Статтею 46 КК передбачено, що особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

За правилами ст. 417 КПК суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

Скасування вироку чи ухвали і закриття кримінального провадження судами апеляційної та касаційної інстанцій (п. 5 ч. 1 ст. 407, п. 3 ст. 436 КПК) є рішенням судів апеляційної та касаційної інстанцій про анулювання оскарженого вироку чи ухвали та припинення кримінального провадження щодо певних подій і конкретних осіб у зв`язку із встановленням необхідних для цього підстав та умов.

Дане рішення ухвалюється, коли суд вищого рівня на підставі оцінки наявних у матеріалах кримінального провадження та нових (для апеляційної інстанції) доказів констатує передбачені законом обставини, що тягнуть закриття кримінального провадження, внаслідок чого анулює оскаржене судове рішення з огляду на помилковість вирішення кримінального провадження у інший спосіб (ухвалення вироку).

Як убачається з матеріалів провадження, засуджений ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі просив апеляційний суд звільнити його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК у зв`язку з тим, що він уперше вчинив злочин невеликої тяжкості, визнав свою вину, відшкодував потерпілій матеріальну і моральну шкоду, остання не має до нього претензій матеріального чи морального характеру і вони примирилися з потерпілою.

На підтвердження факту примирення з потерпілою засуджений надав апеляційному суду розписку потерпілої ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 дійсно відшкодував їй заподіяну внаслідок ДТП шкоду і вона не має до нього претензій матеріального чи морального характеру (а. с. 68), а також заяву потерпілої, в якій вона просила апеляційний суд закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 у зв`язку з їхнім примиренням і наголошувала, що останній повністю відшкодував їй матеріальну та моральну шкоду і вони примирилися (а. с. 69).

Засуджений ОСОБА_1 і потерпіла ОСОБА_2 під час апеляційного розгляду справи наполягали на закритті кримінального провадження у зв`язку з примиренням.

Проте апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання засудженого, мотивуючи своє рішення тим, що під час досудового розслідування від обвинуваченого  ОСОБА_1 та потерпілої ОСОБА_2 не надходило заяв і клопотань щодо звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв`язку з примиренням сторін, а розгляд провадження в суді першої інстанції здійснювався відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК, згідно з якими визнано недоцільним дослідження доказів щодо обставин справи, які ніким з учасників судового провадження не заперечувалися й не оскаржувалися.

Така позиція суду апеляційної інстанції не узгоджується з положеннями закону України про кримінальну відповідальність, згідно з якими примирення винного з потерпілим означає досягнення між ними угоди, в якій зафіксовано, що потерпілий примирився з винним, задоволений вжитими останнім заходами з відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди і внаслідок цього не заперечує проти звільнення винного від кримінальної відповідальності (чи просить про таке звільнення).

Те, що під час розгляду провадження судом першої інстанції підстави та умови для звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК ще не існували (суд до моменту ухвалення вироку не отримав заяву від потерпілої), не позбавляло суд апеляційної інстанції обов`язку дати оцінку тому, чи виникли й існують такі підстави та умови на час апеляційного розгляду.

Апеляційний суд може закрити кримінальне провадження як за матеріалами, що надійшли із суду першої інстанції, так і на підставі нових матеріалів, наданих учасниками процесу або витребуваних самим апеляційним судом.

У кримінальній справі щодо ОСОБА_1 апеляційний суд, достовірно встановивши обставини, які давали підстави для звільнення останнього від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження щодо нього, не дав їм належної оцінки.

З огляду на наведені факти, які підтверджуються матеріалами провадження, та вимоги закону висновки суду про відсутність факту примирення винного з потерпілою та відсутність підстав для застосування до ОСОБА_1 ст. 46 КК є безпідставними.

До набрання вироком законної сили були наявні і залишаються наявними на цей час усі підстави та умови для звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК: він уперше вчинив злочин невеликої тяжкості, повністю відшкодував шкоду, обвинувачений і потерпіла однозначно заявили та неодноразово підтвердили, у тому числі у своїх заявах, адресованих суду касаційної інстанції, що вони примирилися і просять закрити кримінальне провадження.

Положеннями ч. 2 ст. 284 КПК установлено, що кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Відповідно до вимог ст. 440 КПК суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

Таким чином, з урахуванням наведених норм закону та з огляду на встановлені Судом обставини про те, що винний примирився з потерпілою, Суд вважає за необхідне касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та потерпілої ОСОБА_2 задовольнити, судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати, на підставі ст. 46 КК ОСОБА_1 звільнити від кримінальної відповідальності у зв`язку з примиренням винного з потерпілою та закрити кримінальне провадження.

Ураховуючи викладене, керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 440 — 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 і потерпілої ОСОБА_2 задовольнити.

Вирок Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 травня 2017 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року щодо ОСОБА_1 скасувати та на підставі ст. 46 КК звільнити останнього від кримінальної відповідальності за вчинене ним кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК.

Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016170090001582, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, закрити.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді