Відповідно до п. 3 ст. 1066 ЦК України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Згідно з Інструкцією рахунок 2909 є транзитним.

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2010 р. № 34/280 

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кота О.В.,

суддів:Демидової А.М.,

Шевчук С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» в особі Печерської філії

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 08.04.2010 р.

(скасовано рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2010 р.)

у справі№ 34/280

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Київський завод гумових та латексних виробів»

доЗакритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» в особі Печерської філії

провизнання недійсним договору поруки

№ 2665-1 від 25.06.2008 р.

за участю представників:
від позивачаЛитвин Ю.А. 
від відповідачаХитрова Л.В. 

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2009 року Відкрите акціонерне товариство «Київський завод гумових та латексних виробів» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» в особі Печерської філії про визнання недійсним договору поруки № 2665-1 від 25.06.2008 р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що п. 2 спірного договору не відповідає нормам ЦКУкраїни і прямо порушує ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.02.2010 р. у справі №34/280 (суддя Сташків Р.Б.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2010 р. (колегія суддів у складі: Андрієнка В.В. — головуючого, Буравльова С.І., Вербицької О.В.) рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2010 р. у справі №34/280 скасовано повністю та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю, визнано недійсним договір поруки № 2665-1 від 25.06.2008 р., укладений між відповідачем та позивачем.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2010 р., Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» в особі Печерської філії звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати зазначену постанову та залишити рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2010 р. без змін.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Оскаржувачем заявлено клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку подання касаційної скарги.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 28.09.2010 р. колегією суддів у складі: Кота О.В. — головуючого, Демидової А.М., Шевчук С.Р. відновлено Публічному акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк» в особі Печерської філії строк для подання касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2010 р., прийнято касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» в особі Печерської філії до касаційного провадження та призначено розгляд скарги у судовому засіданні на 18.10.2010 р. о 12 год. 15 хв.

Вислухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 25.06.2008 р. між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та Відкритим акціонерним товариством «Київський завод гумових та латексних виробів» було укладено Договір поруки № 2665-1 (далі Договір поруки), предметом якого, згідно з п. 1 вказаного договору, було надання поруки Поручителем (позивач) перед Фактором (відповідач) за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗАЗ-техснаб» (Боржник) своїх обов’язків за договором про здійснення факторингу від 25.06.2007 р. № 2665-корп-фк (далі — Договір факторингу).

Таким чином, укладенню Договору поруки передувало підписання Договору факторингу, який було укладено між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», Відкритим акціонерним товариством «Київський завод гумових та латексних виробів» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗАЗ-техснаб».

За Договором факторингу відповідач (Фактор) надав позивачу кошти в сумі 3000000,00 грн., а відповідач зобов’язався: повертати кошти в строк до 90 днів з моменту виникнення заборгованості протягом до 25.06.2009 р., сплачувати за його користування у період до 28 числа кожного місяця відсотки, виходячи з відсоткової ставки 5,38% за 90 календарних днів від дати складання реєстру поставки товарів та винагороди за кредитне обслуговування у розмірі 0,1% від суми встановленого ліміту, а у випадку порушення строків повернення коштів сплачувати подвійну облікову ставку НБУ у дату сплати процентів, зазначену вище, а також сплачувати винагороди, штрафи, пені та інші платежі, відшкодовувати збитки у відповідності, порядку та строки, зазначені у Договорі факторингу.

При цьому у п. 2.5.1 Договору факторингу встановлено наступне: «Відповідно до ст.1082 ЦК України платежі за договором поставки № 8 від 28 вересня 2007 року здійснити за наступними реквізитами нового кредитора: «рахунок № 2909 9 052751 075, Одержувач: Відкрите акціонерне товариство «Київський завод гумових та латексних виробів», Банк одержувача: Печерська філія ПриватБанку, МФО: 300711, Код ЄДРПОУ: 00149593 відповідно до реєстрів до даного Договору.».

Враховуючи зазначене, обґрунтованим є висновок апеляційного господарського суду, що зобов’язанням Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАЗ-техснаб» за Договором факторингу було зобов’язання здійснити платіж за реквізитами, які зазначені у попередньому абзаці, з огляду на що Відкрите акціонерне товариство «Київський завод гумових та латексних виробів» згідно з договором поруки поручилось саме за цими зобов’язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАЗ-техснаб» «ЗАЗ-техснаб».

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач не довів, що поручителем та кредитором за Договором поруки є одна й та ж сама особа, а зазначення в Договорі факторингу найменування одержувача Відкрите акціонерне товариство «Київський завод гумових та латексних виробів» за банківським рахунком №2909 9 05275 1075 є внутрішньобанківською технічною операцією з метою ідентифікації даної факторингової операції.

Відповідач у своїх поясненнях зазначав, що рахунок № 2909 9 05275 1075 є банківським рахунком, а кошти, які на ньому обліковуються, є коштами банку; внутрішньобанківська розшифровка змісту рахунку № 2909 9 05275 1075, де: 2909 балансовий банківський рахунок, на якому обліковується кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами банку; 9 ключ; 0527 рахунок факторингової операції; 51075 порядковий номер при відкритті рахунку.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

Суть договору поруки полягає у тому, що у разі невиконання боржником основного зобов’язання, забезпеченого порукою, поручитель зобов’язується виконати борг боржника замість останнього. З ознаки односторонності договору поруки випливає те, що кредитор у договорі поруки наділений лише правами, а поручитель лише обов’язками. Таким чином, у договорі поруки повинно існувати дві особи, одна з яких (кредитор) має право вимагати від поручителя виконання обов’язку боржника, який виник у нього перед кредитором.

Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно з Інструкцією «Про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України», затвердженої постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 р. № 280 (далі — Інструкція), балансовий рахунок 2909 «Інша кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами банку» призначений для обліку сум іншої кредиторської заборгованості за операціями з клієнтами банку.

Відповідно до п. 4 Інструкції, кредиторська заборгованість — це сума зобов’язань банку юридичним і фізичним особам на певну дату щодо надання активів, послуг тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 66 ГК України майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства, а відповідно до ч. 1 ст. 139 ГК України майном визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб’єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб’єктів.

Як вірно зазначив апеляційний господарський суд, кредиторська заборгованість не може бути майном, оскільки не є ані річчю, ані цінністю, не може вироблятися чи використовуватися у діяльності суб’єктів господарювання та враховується в пасиві балансу.

Враховуючи викладене, господарський суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про те, що висновок місцевого господарського суду щодо того, що рахунок 2909 П (тобто, пасивний) «Інша кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами банку» є балансовим банківським рахунком, на якому обліковуються кошти банку», суперечить п. 4 Інструкції щодо кредиторської заборгованості та ст. 139 ГК України.

Місцевий господарський суд, вирішуючи спір, прийняв доводи відповідача про те, що зазначення найменування отримувача Відкрите акціонерне товариство «Київський завод гумових та латексних виробів» за банківським рахунком 2909 є внутрішньобанківською технічною операцією з метою ідентифікації факторингової операції, а також про те, що при отриманні коштів на рахунок № 2909 9 05275 1075 автоматично відбувається погашення заборгованості перед банком фактором за факторинговою операцією: Закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗАЗ-техснаб» Відкрите акціонерне товариство «Київський завод гумових та латексних виробів».

Разом з тим, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, відповідно до Інструкції балансовий рахунок 2909 є пасивним, що означає, що збільшення залишку на цьому рахунку є збільшенням розміру зобов’язань банку (кредит рахунку), а зменшення залишку зменшенням заборгованості банку (дебет рахунку). Таким чином, враховуючи, що згідно з Інструкцією за кредитом рахунку 2909 відображаються суми кредиторської заборгованості за операціями з клієнтами банку, а за дебетом рахунку суми погашення кредиторської заборгованості за операціями з клієнтами банку, підставним є висновок апеляційного господарського суду, що зарахування коштів на цей рахунок означає збільшення заборгованості відповідача перед позивачем, що, у свою чергу, означає набуття позивачем права вимоги, тобто майнових прав, що є об’єктом права власності позивача.

Глава 72 ЦК України містить положення щодо договору банківського рахунку. Згідно з п. 4 ст. 1066 ЦК України положення цієї глави застосовуються до інших фінансових установ при укладенні ними договору банківського рахунка відповідно до наданої ліцензії, а також застосовуються до кореспондентських рахунків та інших рахунків банків, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 3 ст. 1066 ЦК України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Згідно з Інструкцією рахунок 2909 є транзитним.

Відповідно до п. 4 Інструкції термін «транзитні рахунки» означає рахунки, що використовують для обліку платежів на час до перерахування їх за призначенням згідно з нормативно-правовими актами або договорами.

За таких обставин, обґрунтованим є висновок апеляційного господарського суду про те, що висновок суду першої інстанції щодо того, що зазначення найменування одержувача Відкрите акціонерне товариство «Київський завод гумових та латексних виробів» за банківським рахунком 2909 є внутрішньобанківською технічною операцією з метою ідентифікації факторингової операції, суперечить положенням п. 4 Інструкції щодо транзитних рахунків та ст. 1066 ЦК України.

Таким чином, апеляційним господарський суд підставно дійшов до висновку, що оскільки одержувачем платежу на рахунок № 2909 9 052751 075 є Відкрите акціонерне товариство «Київський завод гумових та латексних виробів», то Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗАЗ-техснаб» за Договору факторингу стало зобов’язаним перед Відкритим акціонерним товариством «Київський завод гумових та латексних виробів», а тому кредитором за Договором поруки слід визнавати позивача.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованим висновок апеляційного господарського суду про те, що у зобов’язанні про сплату коштів боржником, яке випливає з договору поруки № 2665-1 від 25.06.2008 р., поручитель та кредитор є однією і тією ж юридичною особою, а тому порушено принцип, закладений у ч. 1 ст. 626 ЦК України, щодо наявності в договорі не менше ніж двох сторін.

Статтею 215 ЦК України визначено підстави визнання правочину недійсним, зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п’ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Частинами 1-3, 5 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Враховуючи обставини, встановлені апеляційним господарським судом, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарський суд апеляційної інстанції дійшов до правомірного висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та ч.ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Висновки апеляційного господарського суду ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст.105 ГПК України.

Доводи скаржника не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Твердження оскаржувача про порушення та неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, у зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акта колегія суддів не вбачає.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» в особі Печерської філії залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2010 р. у справі №34/280 залишити без змін.

Головуючий суддя О.В. Кот

Судді А.М. Демидова

С.Р. Шевчук