Відповідно до частини першої статті 146 ЦПК України, у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з’ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

ПостановаІменем України

16 травня 2018 року

м. Київ

справа № 760/3977/15-ц

провадження № 61-2081зпв18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Головуючого — Червинської М. Є.,

суддів: Журавель В. І., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Крата В. І., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач — ОСОБА_3,

відповідачі: — ОСОБА_4, ОСОБА_5,

треті особи: Служба у справах дітей Солом’янськоої районної у м. Києві державної адміністрації, Головне управління юстиції у м. Києві, Солом’янський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві,

представник ОСОБА_4 — ОСОБА_6,

розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: служба у справах дітей Солом’янської районної в м. Києві державної адміністрації, Головне управління юстиції в м. Києві, Солом’янський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, про встановлення факту батьківства, за заявою представника ОСОБА_4 — ОСОБА_6, про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 09 лютого 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  від 04 жовтня 2017 року,                                                      

ВСТАНОВИВ :

У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що з 2008 року проживала разом з ОСОБА_7 однією сім’єю без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась дочка — ОСОБА_8. При цьому реєстрацію народження дитинипроведено за прізвищем матері, тобто за її прізвищем,а  ім’я та по батькові батька дитини записано за її вказівкоювідповідно дочастини першої статті 135 СК України.

За життя ОСОБА_7 визнавав себе батьком дитини, вони мали бажання зареєструвати шлюб, проте не встигли подати заяву до органу реєстрації актів цивільного стану, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_3 останній трагічно загинув під час подій Євромайдану. Факт батьківства ОСОБА_7 відносно їх малолітньої дочки заперечується бабою та дідом її чоловіка: ОСОБА_4 та ОСОБА_5, з якими  існує спір щодо спадщини.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просила суд встановити факт батьківства ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця                   м. Києва, відносно її дочки, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.  

Рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 24 травня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 09 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано. Позов ОСОБА_3 задоволено. Встановлено факт батьківства ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Києва, що помер ІНФОРМАЦІЯ_3, відносно дочки,  ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 09 лютого 2017 року залишено без змін.

13 грудня 2017 року представник ОСОБА_4 — ОСОБА_6, звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 09 лютого 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року з передбачених пунктом 4 частини 1 статті 355 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час подання заяви) підстав невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: частини третьої статті 128 СК України.

На підтвердження зазначених підстав заявником надано ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  від 05 грудня 2012 року, від 17 липня 2013 року, від 11 лютого 2015 року, від 01 березня 2017 року.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року  № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»      (далі — Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

15 січня 2018 року вказану заяву передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2018 року відкрито провадження у вказаній справі та витребувано справу з Солом’янського районного суду м. Києва.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 02 травня 2018 року справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: служба у справах дітей Солом’янської районної в м. Києві державної адміністрації, Головне управління юстиції в м. Києві, Солом’янський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, про встановлення факту батьківства за заявою представника ОСОБА_4 — ОСОБА_6, про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 09 лютого 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року призначено до розгляду.  

У поданій до Верховного Суду України заяві представника ОСОБА_4 — ОСОБА_6, просить скасувати рішення Апеляційного суду м. Києва від 09 лютого 2017 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що заява задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_8, матір’ю якої є ОСОБА_3

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про реєстрацію народження згідно з частиною першою статті 135 СК України для призначення допомоги, актовий запис від 18 січня 2011 року № 166 про народження ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, вчинено відділом реєстрації актів цивільного стану Солом’янського районного управління юстиції у м. Києві. Відомості про батька дитини записані за вказівкою матері згідно з частиною першою статті 135 СК України.  

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_7, після смерті якого із заявами про прийняття спадщини до П’ятої київської державної нотаріальної контори звернулись його  баба — ОСОБА_4, та ОСОБА_3, як законний представник малолітньої ОСОБА_8  

Відповідно  до  статті 130  СК  України у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір’ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду.

Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу.

Частиною першою статті 126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

За відсутності такої заяви, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України  (частини 1, 2 статті 128 СК України).

Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» (далі — Постанова) роз’яснив судам, що справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 01 січня 2004 року, суд має вирішувати відповідно до норм СК України, зокрема частини другої статті 128 цього Кодексу, на підставі будь-яких фактичних доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства.

Відповідно до пункту 8 Постанови питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень статті 212 ЦПК України, згідно з якою жоден доказ не має для суду насамперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

Відповідно до частини першої статті 143 ЦПК України для з’ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла, тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Судом установлено, що ухвалою Апеляційного суду м. Києвавід 13 вересня 2016 року заклопотанням позивача було призначено посмертну судово-медичну молекулярно-генетичну експертизу, однак експертиза з вини відповідачів проведенане була.

Відповідно до копії рапорту завідуючого  Васильківським міжрайонним відділенням  КЗ КОР  «Київське обласне бюро  судово-медичної  експертизи» ВербовецькогоЮ. М. 11 жовтня 2016 року він прибув на місце захоронення ОСОБА_7 у с. Перевіз Васильківського району Київської області, де виявив,що провести забір матеріалу від трупа не виявилось можливим, оскільки родичі покійного не дозволили провести вилучення тіла з могили, мотивуючи це різними причинами.

Згідно з листом Дзвінківського сільського голови Васильківського району Київської області № 135  від 04 листопада 2016 року, ОСОБА_4 та її рідня (чоловік, син, дочка та зять) не дали змоги наблизитися до могили ОСОБА_7, внаслідок чого рішення суду в частині вилучення біологічного матеріалу від трупу ОСОБА_7 не було виконано.

У відповіді заступника начальника Васильківського відділу поліції від 20 жовтня 2016 року № 15026 зазначено, що під час проведення перевірки ОСОБА_4 вказала, що дійсно була проти відібрання біологічних зразків у її  померлого онука — ОСОБА_7, оскільки це суперечить всім релігійним та морально-етичним нормам та додала, що в ухвалі суду не вказано про ексгумацію та розкриття могили її померлого онука.

Відповідно до частини першої статті 146 ЦПК України, у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з’ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Таким чином, апеляційний суд, врахувавши перешкоди, що чинились відповідачами з метою недопущення проведення посмертної судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи та неможливість її проведення без вилучення біологічного матеріалу трупу ОСОБА_7, дійшов висновку про доведеність факту батьківства останнього щодо дочки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Крім того, відповідно до довідки ТОВ «ЖЕК «Житлоексплуатація»  від 21 травня 2014 року та акта, складеного за участю  слюсаря-сантехніка, консьєржа, мешканців сусідніх  квартир, за адресою: АДРЕСА_1, разом зі ОСОБА_3 та її дочкою проживав  ОСОБА_7, у квартирі знаходяться його особисті речі та документи.

Відповідно до професійного висновку кандидата психологічних наук ОСОБА_9 щодо перебігу психологічної роботи  з ОСОБА_7 на базі підпільного госпіталю при храмі св. Василія Великого (м. Київ) в період подій на Майдані19-23 лютого 2014 року, він констатував, що має дитину, але категоричновідмовлявся про це говорити, оскільки «не хотів хвилювати тих, хто йому дорогий».

Також факт того, що ОСОБА_7 за свого життя визнавав ОСОБА_8 своєю донькою підтверджується також наданими суду фотокартками, відеозаписами з пологового будинку та під час хрещення дитини, які апеляційним судом належним чином досліджені та оцінені.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що відповідачами чинились перешкоди у проведенні посмертної судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи, тому відповідно до положень статті 146 ЦПК України визнав факт батьківства на підставі зібраних у справі доказів, належним чином оцінивши їх.

Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 грудня 2012 року, від 17 липня 2013 року, від 11 лютого 2015 року, від 01 березня 2017 року, які надані заявником для порівняння та якими судові рішення попередніх інстанцій скасовано, а справи передано на новий розгляд, не містять правової позиції щодо спірних правовідносин та застосування норм матеріального права, а вказують на допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права та необхідність їх усунення для правильного вирішення спору, а також нез’ясування судами належним чином обставин справи.

Оскільки указані представником ОСОБА_4 — ОСОБА_6 ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від від 05 грудня 2012 року, від 17 липня 2013 року, від 11 лютого 2015 року, від 01 березня 2017 рокуне є прикладами неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, вважати заяву про перегляд обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до частини першої статті 360-5 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання заяви про перегляд) суд відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Європейський суд з прав людини вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов’язкового до виконання рішення суду лише з однією метою — домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи (KHRISTOV v. UKRAINE, № 24465/04, § 33, 34, ЄСПЛ, від 19 лютого 2009 року).

Керуючись підпунктом 1 пункту першого розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року, пунктом 1 частини першої статті 355 та статтями 355, 3603, 3605 ЦПК України (в редакції, яка діяла на момент подання заяви), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

У задоволенні заяви представника ОСОБА_4 — ОСОБА_6, про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва                               від 09 лютого 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: служба у справах дітей Солом’янської районної в м. Києві державної адміністрації, Головне управління юстиції в м. Києві, Солом’янський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, про встановлення факту батьківства, відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді