Видане за результатами проведення реєстраційних дій свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу лише підтверджує проведення реєстраційної процедури та внесення до Єдиного державного реєстру МВС відомостей про транспортний засіб і його власника, проте як самостійний документ право власності у особи не породжує.

Постанова

Іменем України

04 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 761/24050/17

провадження № 61-12864св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:  

головуючого — Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2017 року у складі судді                  Савицького О. А. та постанову апеляційного суду м. Києва від 15 лютого                     2018 року у складі суддів: Ратнікової В. М., Невідомої Т. О., Борисової О. В.,  

учасники справи:

позивач —  ОСОБА_2 ,

відповідачі: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шишкіна Алла Олександрівна, ОСОБА_1 , Голуб ОСОБА_3 ,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом                                      до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу                 Шишкіної А. О., Самборського О. М., Голуба О. С., в якому просив визнати недійсним договір застави транспортного засобу від 12 червня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Позов мотивовано тим, що автомобіль марки «Land Rover», 2014 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , був придбаний ним у грудні 2016 року у товариства з обмеженою відповідальністю «Автопрестиж центр», яке є комісіонером та, в свою чергу, виконувало дії з продажу транспортного засобу на підставі договору комісії з попереднім власником транспортного засобу ОСОБА_4 , в його інтересах, але від свого імені. Після укладення договору купівлі-продажу вказаний автомобіль марки «Land Rover» було знято з обліку для реєстрації за новим власником. У липні 2017 року йому стало відомо, що в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна рахується запис про заборону відчуження належного йому автомобіля, внесений на підставі договору застави від 12 червня 2017 року, що був укладений між                 ОСОБА_4 та ОСОБА_1 і посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шишкіною А. О. Вказував, що             ОСОБА_4 надав приватному нотаріусу неправдиву інформацію про належність йому автомобіля «Land Rover», оскільки на момент вчинення договору застави він вже не був його власником. Отже, на його думку, при вчиненні оспорюваного правочину ОСОБА_4 ввів його учасників та нотаріуса в оману, так як укладення договору застави відбулося всупереч вимогам закону та просив визнати договір застави недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2017 року  позов задоволено. Визнано недійсним договір застави транспортного засобу марки «Land Rover», модель «Range Rover», рік випуску-2014, колір — чорний, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , тип загальний легковий універсал — В, реєстраційний номер НОМЕР_2 , укладений 12 червня                2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шишкіною А. О., зареєстрований в реєстрі за № 2563. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зміст договору застави суперечить вимогам Закону України «Про заставу» та положенням Цивільного Кодексу України, оскільки на час укладення даного договору транспортний засіб, який є предметом застави, заставодавцю на праві власності не належав, а укладення договору застави порушує конституційні права позивача, як власника цього автомобіля. Крім того, суд виходив із того, що волевиявлення ОСОБА_4 під час укладення договору застави від 12 червня 2017 року не було спрямовано на реальне настання правових наслідків, оскільки йому було достеменно відомо про те, що раніше автомобіль був придбаний позивачем за договором купівлі-продажу транспортного засобу від 10 грудня 2016 року. Не повідомлення ОСОБА_4 про відсутність у нього права власності на автомобіль в момент вчинення договору застави є обманом ОСОБА_1 щодо обставин, які мають істотне значення при вчиненні правочину, оскільки обман стосується саме прав та обов`язків сторін.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду м. Києва від 15 лютого 2018 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2017 року змінено в частині правового обґрунтування та виключено з мотивувальної частини посилання на статтю 230 ЦК України. В решті рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що під час розгляду справи було достовірно встановлено, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 договір застави транспортного засобу від 12 червня 2017 року за своїм змістом суперечить вимогам закону, зокрема статті 583 ЦК України, статті 11 Закону України «Про заставу», тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що даний договір підлягає визнанню недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України.

Разом з тим, дійшовши вірного висновку про те, що договір                                  застави транспортного засобу від 12 червня 2017 року підлягає  визнанню недійсним в порядку статей 203, 215 ЦК України, суд першої інстанції помилково зазначив як окрему підставу недійсності оспорюваного договору статтю 230 ЦК України, оскільки про обман, як підставу недійсності правочину, може заявляти лише сторона цього правочину, яка вважає, що її було введено в оману щодо обставин, які мають істотне значення.                           ОСОБА_2 , який не є стороною договору застави транспортного засобу від 12 червня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , не може стверджувати про те, яким чином вказані особи розуміли суть вчиненого правочину та як усвідомлювали його обставини.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги  

У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року до Верховного Суду,                  ОСОБА_1 . просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що на момент укладення оспорюваного договору застави і на момент розгляду справи автомобіль марки                              «Land Rover», належав ОСОБА_2 , оскільки позивачем не було проведено державної реєстрації транспортного засобу, у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших, прирівняних до них транспортних засобів та мопедів». Оскільки доказом належності транспортного засобу особі на праві власності є свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, яке у позивача відсутнє, законним власником автомобіля є ОСОБА_4 . Також позивачем не надано доказів того, що він звертався до сервісних центрів МВС України із заявою про реєстрацію права власності на вказаний транспортний засіб, тому надані позивачем письмові докази не є підтвердженням належності автомобіля позивачу.  

Також аргументами касаційної скарги є те, що  ОСОБА_2 не є стороною оспореного ним договору застави і не може вважатися власником переданого в заставу майна, а тому відсутні підстави вважати, що його права були порушені. Наданий позиваем договір комісії транспортного засобу не відповідає вимогам законодавства щодо вчинення такого правочину, зокрема, не містить умов щодо ціни продажу транспортного засобу.

Доводи інших учасників справи    

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 — ОСОБА_5 , зазначив про те, що доводи касаційної скарги про те, що позивач не є власником транспортного засобу марки «Land Rover», 2014 року випуску, та автомобіль не належав останньому на момент передачі його в заставу не відповідають дійсності. Згідно облікової картки № НОМЕР_3 від 18 квітня 2017 року вказаний автомобіль був знятий ОСОБА_4 з обліку для реєстрації за новим власником. Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, яке на думку скаржника, є єдиним документом на підтвердження права власності ОСОБА_4 на момент вчинення договору застави 12 червня 2017 року втратило свою чинність, оскільки автомобіль був знятий з реєстрації 18 квітня 2017 року.  

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Суди установили, що 10 грудня 2016 року між ОСОБА_4 та товариством з обмеженою відповідальністю «Автопрестиж Центр» було укладено договір                 № 5706/16/000178 комісії транспортного засобу (номерного агрегату), за умовами якого товариство зобов`язалося, за дорученням ОСОБА_4 , виконати в його інтересах, але від свого імені, дії, пов`язані з продажем транспортного засобу — автомобіля марки «Land Rover», модель «Range Rover», рік випуску — 2014 , колір — чорний, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 .

10 грудня 2016 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Автопрестиж Центр» та ОСОБА_2 було укладено договір                       купівлі-продажу транспортного засобу № 5706/16/000178, за умовами якого товариство зобов`язалося передати ОСОБА_2 у власність транспортний засіб — автомобіль марки «Land Rover», модель «Range Rover», рік випуску — 2014 , колір — чорний, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , який зареєстрований на праві власності за комітентом за договором комісії транспортного засобу № 5706/16/000178.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору купівлі-продажу транспортного засобу № 5706/16/000178, передача транспортного засобу продавцем і його прийняття покупцем здійснюється після повної оплати вартості майна в момент підписання договору. Покупець набуває права власності на транспортний засіб з моменту підписання сторонами даного договору     купівлі-продажу.

На підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу                                                  № 5706/16/000178 між товариством з обмеженою відповідальністю «Автопрестиж Центр», ОСОБА_2 та ОСОБА_4 підписано Акт технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер.

Також, між товариством з обмеженою відповідальністю «Автопрестиж Центр» та ОСОБА_2 було складено і підписано Акт огляду реалізованого транспортного засобу від 10 грудня 2016 року.

На підставі заяви ОСОБА_4 судовим експертом Київського міського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Капушевим В. В. було проведено криміналістичне експертне дослідження автомобіля марки «Land Rover», модель «Range Rover», рік випуску — 2014 , колір — чорний, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , та супроводжуючої документації на предмет можливої зміни ідентифікаційного номеру кузова та відповідності бланку Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу бланкам, що перебувають в офіційному обігу,                               та виготовлено висновок експертного дослідження № 11/8045/7275                         від 10 грудня 2016 року.

10 грудня 2016 року ОСОБА_4 надав ОСОБА_2 розписку про отримання від нього 84 000,00 доларів США в якості оплати за автомобіль                             «Range Rover», державний номерний знак НОМЕР_2 .

18 квітня 2017 року автомобіль марки «Land Rover», модель «Range Rover»,                   рік випуску — 2014 , колір — чорний, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , було знято з реєстраційного обліку.

12 червня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір застави транспортного засобу — автомобіля марки «Land Rover», модель «Range Rover», рік випуску — 2014 , колір — чорний, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шишкіною А. О. та зареєстровано в реєстрі за № 2563.

Відповідно до пункту 1 договору, транспортний засіб передано в заставу в якості забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_4 перед                  ОСОБА_1 за договором позики грошей від 10 червня 2017 року,               на суму 5 229 840,00 грн, що еквівалентно 200 000,00 доларів США.

12 червня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шишкіною А. О. внесено до державного реєстру обтяжень рухомого майна запис про обтяження заставою і                               заборону відчуження автомобіля марки «Land Rover», модель «Range Rover», рік випуску — 2014 , колір — чорний, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 .

Згідно з частинам першою та п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами                першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу(частина перша статті 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Стаття 572 ЦК України передбачає, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно статті 576 ЦК України, предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави. Застава права на чужу річ здійснюється за згодою власника цієї речі, якщо для відчуження цього права відповідно до договору або закону потрібна згода власника. (стаття 583 ЦК України)

Відповідно до статті 11 Закону України «Про заставу» передбачено, що заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 договір застави транспортного засобу від 12 червня 2017 року за своїм змістом суперечить вимогам статті 583 ЦК України та статті 11 Закону України                     «Про заставу», суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого про визнання вказаного договору застави недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України.

При цьому судами встановлено, що 10 грудня 2016 року ОСОБА_4 відчужив автомобіль марки «Land Rover», державний номерний знак НОМЕР_2 ,   ОСОБА_2 та на момент укладення договору застави вже не був його власником, що підтверджується договором № 5706/16/000178 комісії транспортного засобу від 10 грудня 2016 року; договором купівлі-продажу транспортного засобу № 5706/16/000178 від 10 грудня 2016 року; актом технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер від 10 грудня 2016 року; актом огляду реалізованого транспортного засобу від 10 грудня 2016 року; розпискою ОСОБА_4                    про отримання 84 000,00 доларів США в якості оплати за автомобіль                  «Range Rover», державний номерний знак НОМЕР_2 ; облікової карткою                  № НОМЕР_3 від 18 квітня 2017 року про знаття транспортного засобу з обліку для реалізації.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 не є власником автомобіля марки «Land Rover», оскільки не здійснив його реєстрацію та не отримав свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, відповідно до вимог закону, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції, який їх обґрунтовано спростував.

Так, пунктом 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших, прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 1388 від 07 вересня 1998 року, визначено, що документом, який підтверджує правомірність придбання транспортного засобу, є, зокрема, оформлений в установленому  порядку договір комісії між власником транспортного засобу і суб`єктом  господарювання, який за таким договором є комісіонером, та договір купівлі-продажу транспортного засобу, за яким продавцем є такий суб`єкт господарювання, які підписані від імені суб`єкта господарювання уповноваженою особою, — у разі продажу транспортних засобів  суб`єктами  господарювання, що здійснюють оптову та/або роздрібну торгівлю  транспортними засобами на підставі договору комісії, укладеного з  власником транспортного засобу.

Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Колегія суддів погоджується із висновками суду про те, що правовстановлюючим документом, який підтверджує набуття права власності, є саме договір комісії транспортного засобу та договір                    купівлі-продажу транспортного засобу.

Видане за результатами проведення реєстраційних дій свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу лише підтверджує проведення реєстраційної процедури та внесення до Єдиного державного реєстру МВС відомостей про транспортний засіб і його власника, проте як самостійний документ право власності у особи не породжує.

Наслідком порушення  Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших, прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України  № 1388 від 07 вересня 1998 року, є покладення та порушників відповідальності, встановленої законом (пункт 5), а не позбавлення права власності на придбаний особою транспортний засіб.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального або процесуального права, та по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення — без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2017 року в незмінній частині та постанову апеляційного суду м. Києва від 15 лютого    2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:                                                                                              В. М. Сімоненко

А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик