Установивши, що ОСОБА_4 самочинно, без погодження з іншим співвласником, без будь-яких дозволів, передбачених законодавством, проектів тощо, перебудував будинок, демонтував веранду та зробив капітальну прибудову, внаслідок чого …спірний будинок втратив тотожність з тим, які сторони отримали у власність згідно свідоцтва про право спадщину

Постанова

Іменем України

04 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 750/4445/17

провадження № 61-39527св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., ХоптиС. Ф.,

учасники справи:

позивач — ОСОБА_4,

відповідач — ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова, у складі судді Логвіної Т. В. від 02 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернігівської області, у складі колегії суддів: Бобрової І. О., Мамонової О. Є., Шитченко Н. В., від 29 травня 2018 року.

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 про виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Позовна заява ОСОБА_4 мотивована тим, що він та відповідач є співвласниками (у рівних частках) житлового будинку по АДРЕСА_1, який вони отримали у спадщину за заповітом. Сторони здійснили перебудови та добудови до своїх часток вказаного будинку, зробили окремі входи, фактично створили окремі квартири. Разом з тим, незважаючи, що частки сторін у будинку рівні, частина будинку, якою користується відповідач, є більшою.

Посилаючись на те, що він має право на виділ в натурі майна, яке знаходиться у спільній частковій власності, ОСОБА_4, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив суд виділи йому в натурі 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1, відповідно до варіанту № 2 додатку № 3 висновку експерта за результатами проведеної у справі судової будівельно-технічної експертизи.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 березня 2018 року ОСОБА_4 відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 7 848, 00 грн у відшкодування витрат за проведення судової експертизи та 3 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок самочинного будівництва спірний будинок втратив тотожність із тим, який сторони отримали у спадщину, тому він не може бути предметом поділу згідно положень статей 364, 367 ЦК України. Стягуючи з позивача на користь відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу та за проведення судової експертизи, місцевий суд керувався приписами статей 137, 141 ЦПК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 29 травня 2018 року рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 березня 2018 року скасовано у частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 витрат на проведення експертизи. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. При вирішенні справи місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про подвл нерухомого майна, до складу якого входять самочинно збудовані об’єкти. Скасовуючи рішення місцевого суду у частині вирішення питання про відшкодування витрат за проведення судової експертизи, суд апеляційної інстанції вказав про те, що висновки експертизи С-377 від 30 листопада 2017 року у частині запропонованих варіантів поділу житлового будинку (щодо яких ставилися питання експертові відповідачем) не були використані судом першої інстанції при ухваленні судового рішення. Оплата вартості експертизи в частині надання відповіді на питання щодо наявності змін в конструкції (добудови, перебудови) будинку, яке відповідач просив поставити перед експертом, також не може бути відшкодована, оскільки наявність самочинно збудованих об’єктів нерухомого майна (добудови, перебудови) не заперечувалось у ході розгляду справи сторонами та були очевидні, виходячи із даних технічних паспортів на спірний житловий будинок та інвентаризаційної справи № 6248.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2018 року ОСОБА_4 подано касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 29 травня 2018 року у частині відмови у задоволенні вимог про виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, та у частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу і ухвалити у цій частині нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з’ясували обставини справи. Ухвалюючи рішення у справі, місцевий суд не врахував, що заявник не ставив питання щодо узаконення додаткових самочинних приміщень, а просив здійснити поділ будинку. Разом з цим, місцевим судом безпідставно стягнуто витрати на правову допомогу.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

12 липня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

ОСОБА_5 у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27 червня 2001 року отримали у власність у рівних долях спадкове майно — житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом спадкове майно складалось із будинку А-1 житловою площею 27,7 кв. м, сараю цегляного — Д, вбиральні дерев’яної -д (а.с.4).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна 16 квітня 2003 року за сторонами проведено державну реєстрацію права власності по 1/2 частці за кожним на вищезазначений житловий будинок (а.с. 46, 56).

Відповідно до технічного паспорту на спірний будинок станом на 16 травня 2001 року, виданого комунальним підприємством «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації», будинок має загальну площу 74,9 кв. м, житлову площу 27,7 кв. м, господарські будівлі і споруди: а2 — погріб, Б — літня кухня, б — сіна, Д — сарай, д — убиральня. Відмітки про самочинне будівництво: Б — літня кухня площею 24,6 кв. м, б — сіни площею 4,7 кв. м (а.с. 35-37).

Рішенням Деснянського райвиконкому №132 від 11 червня 2001 року ОСОБА_5 надано дозвіл на експлуатацію переобладнаних кімнат під літерою 1-3 площею 6,5 кв. м під кухню зі зменшенням житлової площі на 6,7 кв. м АДРЕСА_1 (а.с.38).

З наявних у матеріалах справи технічних паспортів спірного будинку вбачається наявність самочинного будівництва: прибудова А2, тамбур а4, що фактично відповідають приміщенням будинку: кухні (2-1) площею 18,1 кв. м, санвузла (2-2) площею 3,6 кв. м, тамбуру (2-1) площею 2,5 кв. м.

Інвентаризаційна справа № 6248 містить інформацію за весь час експлуатації будинку та господарських будівель і споруд, в ній вказано, що загальна площа будинку становить 91,2 кв. м, житлова площа 36, 7 кв. м, господарські будівлі і споруди: а2 — погріб, Б — літня кухня, б — сіни, Д — сарай, д — убиральня, а3 — ганок. Відмітки про самочинне будівництво: прибудова А2, тамбур а4, що фактично відповідають приміщенням будинку: кухні(2-1) площею 18,1 кв. м, санвузлу (2-2) площею 3,6 кв. м, тамбуру (2-І) площею 2,5 кв. м.

Відповідно до висновку експерта № С-377, складеного судовим експертом Чернігівської регіональної торгово-промислової палати ОСОБА_6, за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 30 листопада 2017 року, у спірному будинку проводились ремонтно-будівельні роботи. По житловому будинку було проведено роботи: квартира № 1 має перепланування в приміщеннях веранди «1-І» та кладової «1-ІІ», на їх місті виконано кухню, санвузол та коридор. У коридорі 1-1 демонтовано грубу. Приміщення кухні «1-2» змінило функціональне призначення на житлову кімнату. Опорядження приміщень відповідає їх функціональному призначенню: житлові кімнати та коридор обклеєні шпалерами, санвузол та кухня обкладені плиткою. Вікна дерев’яні та металопластикові. Підлога дерев’яна. З інженерного обладнання присутнє електро-, газо-, водопостачання, каналізація (вигрібна яма), опалення від котла. Квартира № 2 має перепланування у приміщеннях веранди «2-І», демонтовано частину стін та виконано прибудову. У кухні 2-1 демонтовано грубу. Приміщення кухні «2-1» змінило функціональне призначення на житлову кімнату. Опорядження приміщень відповідає їх функціональному призначенню: житлові кімнати обклеєні шпалерами, санвузол обкладений плиткою, кухня має поштукатурені стіни. Вікна металопластикові. Підлога дерев’яна. З інженерного обладнання присутнє електро-, газо-, водопостачання, каналізація (вигрібна яма), опалення від котла. Під кожною квартирою присутній погріб. Літня кухня «Б» з сінами «б» має цегляні стіни, розібрано піч, функціонально використовується як сарай, дерев’яна підлога прогнила, шпалери повідпадали. Сарай «Д» знаходиться у занедбаному стані з цегляними стінами, що мають наскрізні діри, підлога відсутня. Вбиральня «д» дерев’яна, не використовується, знаходиться у занедбаному стані. На подвір’ї біля житлового будинку знаходиться вулична колонка.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до положень статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із зазначенням частки кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами третьою, четвертою статті 357 ЦК України передбачено, що співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна; співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Згідно із частинами першою, третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою; кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна — це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.

Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Враховуючи те, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна у порядку статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об’єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України та пункту 10 Порядку присвоєння об’єкту нерухомого майна реєстраційного номера, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 грудня 2010 року № 1117 «Про ідентифікацію об’єктів нерухомого майна для реєстрації прав на них» (яка була чинною на час розгляду судами справи).

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об’єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 № 55 (далі — Інструкція).

Так, згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 Інструкції поділ об’єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об’єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об’єкту поштової адреси.

Пунктом 2.3 розділу 2 Інструкції передбачено, що не підлягають поділу об’єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об’єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об’єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Зазначені положення узгоджуються з нормами статей 316, 317, частинами першою, другою статті 376 ЦК України.

Враховуючи те, що за змістом статей 316, 317 ЦК України право власності — це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту.

Отже, самочинно збудоване нерухоме майно не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України.

За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми самочинним є будівництво об’єкта нерухомого майна за наявності будь-якої з умов, зазначених у ній.

Отже, відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об’єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

У розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об’єкт, а й об’єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, перебудови, надбудови вже існуючого об’єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, оскільки в результаті таких дій об’єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

Поняття реконструкції об’єкта нерухомості міститься у пункті 3 Державних будівельних норм В.3.2-2-2009 Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку і будівництва України від 22 липня 2009 року № 295 (далі — ДБН), відповідно до якого реконструкція — це така перебудова будинку, наслідком якої є зміна кількості приміщень, їх площі, геометричних розмірів та функціонального призначення, заміна окремих конструкцій.

Таким чином, норма частини першої статті 376 ЦК України підлягає застосуванню й до випадків самочинної реконструкції об’єкта нерухомості, у результаті якої об’єкт набуває нових якісних характеристик (зміна кількості приміщень, створення нових, втручання в несучі конструкції).

За змістом частини першої статті 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) об’єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об’єкти нерухомого майна.

Таким чином, за змістом статей 357, 376 ЦК України, пункту 3 ДБН власник може самостійно здійснювати такі переобладнання об’єкта нерухомого майна, які не підпадають під ознаки реконструкції або перебудови, не суперечать закону, не порушують прав та охоронюваних інтересів інших осіб.

Установивши, що ОСОБА_4 самочинно, без погодження з іншим співвласником, без будь-яких дозволів, передбачених законодавством, проектів тощо, перебудував будинок, демонтував веранду та зробив капітальну прибудову, внаслідок чого виникли нові приміщення (прибудова «А2-1» і тамбур «а», що в житловому будинку відповідає приміщенням: кухні «2-1» площею 18,1 кв. м, санвузлу «2-2» площею 3,6 кв. м, тамбуру «2-1» площею 2,5 кв. м), змінилося призначення та площа приміщень (на місці веранди влаштовано нові приміщення санвузлу і коридору, на місці кладової влаштовано кухню), збільшилась загальна площа будинку на 15,3 кв. м (з 74,9 кв. м до 90,2 кв. м), збільшилась житлова площа будинку на 9,0 кв. м (з 27,7 кв. м до 36,7 кв. м), прийнявши до уваги те, що внаслідок самочинного будівництва (реконструкції, перебудови) спірний будинок втратив тотожність з тим, які сторони отримали у власність згідно свідоцтва про право спадщину за заповітом від 27 червня 2001 року, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених ОСОБА_4. позовних вимог.

Доводи заявника про те, що суд першої інстанції не мав права вирішувати питання про відшкодування витрат на правову допомогу є безпідставними.

У частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

На підтвердження отримання правової допомоги та понесених витрат на правову допомогу ОСОБА_5 було надано: договір про надання правової допомоги від 12 вересня 2016 року, підписаний з адвокатом Павленко А. В., калькуляцію гонорару за договором про надання правової допомоги від 26 лютого 2018 року, угоду щодо визначення гонорару, витрат та ціни договору від 01 червня 2017 року (додаток № 3), акт підтвердження виконаної роботи від 26 лютого 2018 року, рахунок від 26 лютого 2018 року, квитанцію до прибуткового касового ордеру № 7 від 27 лютого 2018 року, прибутковий касовий ордер № 7 від 27 лютого 2018 року (а.с. 127-136).

За частинами першою, другою статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правничу допомогу регламентовано у статті 137 ЦПК України.

Враховуючи, що правову допомогу позивачу було надано адвокатом, місцевий суд вірно вказав на наявність правових підстав для віднесення до судових витрат сум, сплачених заявником за послуги, пов’язані із розглядом справи, надані їй особою, яка є адвокатом.

Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.

Апеляційний суд відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржених судових рішень не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 березня 2018 року у незміненій за результатами апеляційного перегляду частині та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 29 травня 2018 рок залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді

Є. В. Синельников

О. В. Білоконь

С. Ф. Хопта