Судовий захист прав позивача про стягнення заборгованості за оплату жк послуг … відповідно до вимог ЦПК України 2004 року міг бути реалізований як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу, подання заяви про видачу судового наказу, перериває перебіг строку позовної давності. Перебіг позовної давності шляхом пред’явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або її повернув, то перебіг позовної давності не переривається.

Постанова

Іменем України

15 березня 2018 року

м. Київ

справа N 401/710/15-ц

провадження N 6-3193св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого — Стрільчука В.А.,

суддів: Карпенко С.О.,

Кузнєцова В.О.,

Олійник А.С. (суддя — доповідач),

Усика Г.І.,

учасники справи:

позивач — Комунальне підприємство «Власівські мережі» Власівської селищної ради міста Світловодська Кіровоградської області,

відповідач — ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Комунального підприємства «Власівські мережі» Власівської селищної ради міста Світловодська Кіровоградської області на рішення Апеляційного суду Кіровогадської області від 23 березня 2016 року у складі колегії суддів: Фомічова С.Є., Гайсюка О.В., Голованя А.М.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року Комунальне підприємство «Власівські мережі» Власівської селищної ради міста Світловодська Кіровоградської області (далі — КП «Власівські мережі») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за житлово — комунальні послуги.

Позов обґрунтовано тим, що КП «Власівські мережі» є виконавцем житлово-комунальних послуг і з 1 серпня 2002 року надає зазначені послуги позивачу. Проте договір на постачання теплової енергії ОСОБА_4 не уклав і кошти за отримані послуги не сплачує, що є порушенням Закону України «Про теплопостачання» та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року N 630. Станом на 1 лютого 2015 року за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 17 997,38 грн за послуги з теплопостачання та 3 875, 62 грн за послуги з утримання будинку та прибудинкової території. Рішенням Світловодського міськрайонного суду від 12 листопада 2010 року з відповідача на користь позивача було стягнуто 6 653, 58 грн заборгованості за послуги з теплопостачання і 1 476 грн за послуги з утримання будинку та прибудинкової території. У добровільному порядку спір між сторонами не врегульовано. Ухвалою Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 грудня 2014 року відмовлено КП «Власівські мережі» у прийнятті заяви про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання, утримання будинку та прибудинкової території через відсутність документів, які підтверджують договірні відносини. З урахуванням збільшених позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 11 343, 80 грн за послуги з теплопостачання; 2 339, 62 грн за послуги з утримання будинку та прибудинкової території; 10 269,65 грн інфляційних втрат за послуги з теплопостачання; три проценти річних у розмірі 1 353, 69 грн. 2 223, 79 грн інфляційних витрат за утримання будинків та прибудинкової території, три проценти річних від простроченої суми — 298, 36 грн. Вирішити питання про розподіл судових витрат.

Заочним рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 червня 2015 року позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь КП «Власівські мережі» заборгованість за послуги теплопостачання у розмірі 11 343, 80 грн та 2 399, 62 грн — заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території.

Ухвалою від 3 вересня 2015 року заочне рішення від 12 червня 2015 року скасовано та справа призначена до розгляду в загальному порядку.

Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 30 листопада 2015 року позов КП «Власівські мережі» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги задоволено у повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь КП «Власівські мережі» заборгованість за послуги теплопостачання у період з 1 жовтня 2012 року по 19 лютого 2015 року у розмірі 11 343, 80 грн та інфляційні втрати за послуги теплопостачання 10 269, 65 грн. три проценти річних від простроченої суми за послуги теплопостачання 1 353, 69 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь КП «Власівські мережі» заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території в період з 1 жовтня 2012 року по 19 лютого 2015 року у розмірі 2 399, 62 грн. інфляційні втрати за послуги з утримання будинків та прибудинкових територій — 2 223, 79 грн та три проценти річних від простроченої суми за послуги з утримання будинків та прибудинкових територій — 298, 36 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що після смерті матері відповідач ОСОБА_4 прийняв спадщину і набув право на квартиру та успадкував права і обов’язки спадкодавця. Тому незалежно від того чи отримав відповідач свідоцтво про право на спадщину, чи здійснив реєстрацію прав власника на успадковане нерухоме майно, відповідач має нести тягар утримання майна, що йому належить. Розрахунок заборгованості за комунальні платежі нараховані з часу прийняття спадщини відповідачу. Укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, а також надання послуг з централізованого опалення передбачено законом, є обов’язком, а не правом сторін.

Суд першої інстанції виходив з того, що одностороння відмова від зобов’язання не допускається, тому дійшов висновку про обгрунтованість заявлених позивачем вимог та стягнув з відповідача на користь КП «Власівські мережі» заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з 1 жовтня 2012 року по 19 лютого 2015 року у розмірі 11 343, 80 грн. інфляційні втрати — 10 269, 65 грн та три проценти річих від простроченої суми за послуги теплопостачання — 1 353, 69 грн. заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території — 2 399, 62 грн. інфляційні втрати за послуги з утримання будинків та прибудинкових територій — 2 223, 79 грн. три проценти річних від простроченої суми за послуги з утримання будинків та прибудинкових територій — 298, 36 грн.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 23 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 30 листопада 2015 року змінено в частині визначення суми стягнення. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь КП «Власівські мережі» заборгованість за послуги теплопостачання в період з 1 жовтня 2012 року по 19 лютого 2015 року, борг за послуги теплопостачання 5 333 грн. інфляційні втрати — 1 356,6 грн та три проценти річних від простроченої суми за послуги теплопостачання — 258,59 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь КП «Власівські мережі» заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території в період з 1 жовтня 2012 року по 19 лютого 2015 року борг за послуги з утримання будинків та прибудинкових територій в сумі 1007, 96 грн. інфляційні втрати — 250, 53 грн і три проценти річних від простроченої суми за послуги з утримання будинків та прибудинкових територій — 47, 68 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь КП «Власівські мережі» судовий збір у розмірі 432, 59 грн.

Апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з 1 жовтня 2012 року по 19 лютого 2015 року, проте неправильно розрахував суму заборгованості, інфляційні втрати та три проценти річних за вказаний період. Суд першої інстанції не врахував роз’яснення, розміщені на офіційному сайті Міністерства фінансів України, щодо вирахування інфляції та трьох процентів річних з урахуванням установлених щомісячних нарахувань відповідно до загальної площі квартири.

Крім того, апеляційний суд також зазначив, що судом першої інстанції не взято до уваги, рішення виконавчого комітету Власівської селищної ради м. Світловодська Кіровоградської області N 173 від 27 грудня 2011 року, яким затверджено до оплати тарифи на послуги з утримання будинку та прибудинкової території мешканцям житлового будинку АДРЕСА_1 у розмірі 1,13 грн/кв. м загальної площі квартири без урахування витрат на послугу з вивезення та утилізації твердих побутових та негабаритних відходів. Апеляційний суд виходив з площі квартири 44, 6 кв. м

У квітні 2016 року КП «Власівські мережі» звернулося до суду з касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 23 березня 2016 року.

7 липня 2016 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

1 листопада 2017 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу за позовом КП «Власівські мережі» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за житлово — комунальні послуги призначено до судового розгляду.

22 січня 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України N 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У касаційній скарзі КП «Власівські мережі» просить скасувати рішення апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що суд апеляційної інстанції неправильно визначив період нарахування заборгованості. Комунальне підприємство мало право звернутися із заявою про видачу судового наказу, тому відповідно до частини другої статті 264 ЦК України позовна давність перервалася з дня пред’явлення позову, а отже, заборгованість має нараховуватися з грудня 2011 року. Крім того, відповідач визнав борг, оскільки з жовтня 2014 року сплачував платежі за житлово-комунальні послуги, а саме: здійснив виплати в неопалювальний період: у травні — 515, 30 грн. у липні — 515, 30 грн. Здійснені платежі відповідача були зараховані у погашення основного боргу за період з 1 квітня 2010 року, а не у поточні платежі. Позивач звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу у грудні 2014 року, а здійснені відповідачем у жовтні 2014 та липні 2015 року платежі розмірі 3 864, 62 грн свідчать про визнання ним боргу. Площа квартири відповідача становить 45, 4 кв. м, з чим він погодився, тому суд апеляційної інстанції не визначився з доказами у справі та неправильно встановив площу квартири. Нарахування за комунальні послуги проводиться відповідно до програми, згідно якої площа балкону обліковується окремо, у довідці про заборгованість площа балкону відсутня, але нарахування здійснюються за місяць відповідно до загальної площі квартири з урахуванням балкону, тому довідка про щомісячні нарахування за житлово — комунальні послуги відповідає затвердженим тарифам. Заборгованість визначена у позові станом на 1 грудня 2014 року. Період нарахування заборгованості з 1 жовтня 2012 року по 19 лютого 2015 року, судом апеляційної інстанції визначено неправильно, оскільки позивач надав суду розрахунок за період з 1 жовтня 2012 року по 24 вересня 2015 року з урахуванням інфляційних втрат та трьох процентів річних, тобто у межах трирічного строку давності. У доданих до апеляційної скарги таблицях N 2, 3, 5, 6, які відповідач подав до суду апеляційної інстанції, неправильно вказано суму боргу. Позивачем надано обґрунтований розрахунок сум, на які збільшилась заборгованість за послуги з теплопостачання та послуги з утримання будинку та прибудинкової території внаслідок інфляційного знецінення, трьох процентів річних. Отже, станом на жовтень 2012 року у відповідача перед позивачем існує заборгованість за послуги з теплопостачання у розмірі 12 354, 95 грн. а за послуги з утримання будинку та прибудинкової території — 2837 грн. яка не погашена, і на яку має бути нараховано інфляційні втрати та три проценти річних від простроченої суми. За розрахунками КП «Власівські мережі» сума інфляції та трьох процентів річних має бути нарахована за три роки, що передували зверненню до суду із заявою про збільшення позовних вимог, яка подана 25 вересня 2015 року. Тому, інфляційні втрати та три проценти річних мають нараховуватися за період з жовтня 2012 року по жовтень 2015 року, а не по січень 2015 року.

У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_4 зазначав, що договір з позивачем не укладав, жодним нормативно правовим актом не передбачено сплату послуг без укладення договору, тому у позивача відсутні правові підстави для вимог про стягнення сплати за надані послуги без його згоди у наданні таких послуг. Розрахунок позивача не відповідає дійсним тарифам, які встановлені на підставі рішення Власівської ради N 177 від 8 жовтня 2008 року.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що після смерті батьків ОСОБА_4 успадкував квартиру АДРЕСА_2

Відповідно до частини першої статті 1297, статті 1299 ЦК України отримання свідоцтва про право на спадщину та проведення його державної реєстрації спадкоємцем, який прийняв спадщину у складі якої є нерухоме майно, є обов’язком спадкоємця. Право власності у спадкоємця на успадковане нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації майна.

Відповідно до частини п’ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Отже, суди дійшли висновку про те, що прийнявши спадщину відповідач набув право на квартиру, успадкувавши також права та обов’язки спадкодавця. Тому незалежно від того чи отримав відповідач свідоцтво про право на спадщину, чи здійснив реєстрацію права власника на успадковане нерухоме майно, він має належним чином утримувати майно, що належить йому.

Вказана вище квартира знаходиться у будинку, який перебуває на балансі КП «Власівські мережі», яке є виконавцем житлово-комунальних послуг.

Договір про надання послуг централізованого опалення та обслуговування внутрішньобудинкових мереж централізованого опалення між КП «Власівські мережі» та ОСОБА_4 не укладався, але житлово-комунальні послуги відповідачу надавалась, тобто між сторонами наявні фактичні договірні відносини.

Щомісяця з 1 жовтня 2012 року по 1 вересня 2015 року позивач нараховував відповідачу плату за надані послуги з теплопостачання, утримання будинку та прибудинкової території, однак останній кошти за вказані послуги не сплачував, внаслідок чого виникла заборгованість за надані послуги.

Водночас ОСОБА_4 ухилявся від підписання договору про надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території та не виконував обов’язки споживача оплачувати послуги з утримання вказаного будинку та прибудинкової території.

Докази щодо звернення відповідача в установленому законодавством порядку з претензіями щодо надання неякісних житлово-комунальних послуг у матеріалах справи відсутні.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов’язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»передбачене право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору на надання таких послуг. Водночас відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 цього Закону такому праву прямо відповідає обов’язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов’язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Водночас, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Пунктом 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»встановлена відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені.

За визначенням, наданим у статті 1 вказаного Закону, житлово-комунальні послуги — це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Статтею 526 ЦК Українивизначені загальні умови виконання зобов’язання, зокрема, зобов’язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов’язань.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов’язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов’язанням.

Таким чином, правовідношення, у якому замовник зобов’язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов’язанням.

З огляду на викладене правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов’язанням, у якому, серед інших прав і обов’язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов’язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) — вимагати сплату грошей за надані послуги.

Отже, виходячи з юридичної природи спірних правовідносин сторін як грошових зобов’язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов’язання.

Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов’язання, вираженого у національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов’язання.

Таким чином, за відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов’язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг на боржник несе відповідальність, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України.

Крім того, застосування положень частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин також кореспондується із закріпленими в пункті З частини першої статті 96 ЦПК України нормами, відповідно до яких однією з вимог, за якими може бути видано судовий наказ, є вимога про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням виконавчого комітету Власівської селищної ради N 173 від 27 грудня 2011 року затверджено тарифи на послуги з утримання будинку та прибудинкової території для будинку АДРЕСА_1 у смт Власівка, у розмірі 1,13 грн/кв. м загальної площі квартири без урахування витрат на послугу з вивезення та утилізації твердих побутових та негабаритних відходів.

За загальним вимогами цивільного процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України (у редакції від 18 березня 2004 року N 1618-IV) апеляційний суд надав юридичну оцінку наданим відповідачем розрахункам заборгованості за житлово-комунальні послуги, перевірив обґрунтованість та правильність нарахованої суми боргу та встановив, що сума заборгованості за послуги теплопостачання за період з 1 жовтня 2012 року по 19 лютого 2015 року складає 5 333 грн. що підтверджується доказами у матеріалах справи.

Апеляційний суд при визначені розміру нарахувань виходив з відомостей, зазначених відповідачем у розрахунках (таблиця 2, 3, 5, 6) (а. с. 230-231, том 1) та стягнув інфляційні втрати у розмірі 1 356, 60 грн. та 258, 59 грн — три проценти річних від простроченої суми.

Крім того, апеляційний суд з урахуванням загальної площі квартири 44,6 кв. м, визначив розмір щомісячного нарахування за послуги з утримання будинку та прибудинкової території — 50,4 грн. Тому стягнув заборгованість за послуги з утримання будинків та прибудинкових територій за період з 1 жовтня 2012 року по 19 лютого 2015 року у сумі 1007, 96 грн. а також відповідно інфляційне збільшення — 250, 53 грн та 47, 68 грн — три проценти від простроченої суми.

Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції неправильно визначено період нарахування заборгованості за надані послуги, оскільки така має бути стягнута із грудня 2011 року. Водночас зазначено, що позивач обчислив заборгованість з 1 жовтня 2012 року по вересень 2015 року, є безпідставними з огляду на таке.

Верховний Суд виходить з того, що захищене статтею 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод право на справедливий судовий розгляд передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Відповідно до статті 11 ЦПК України в редакції від 18 березня N 1618-IV (далі —ЦПК України 2004 року) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно із частинами першою-третьою статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Із змісту позовної заяви вбачається, що позивач на обґрунтування позову посилався на рішення Світлодоводського міськрайонного суду від 12 листопада 2010 року, яким було стягнуто з позивача борг у розмірі 6653, 58 грн. Вказав розмір боргу позивача станом на 1 лютого 2015 року. На звернення до суду із заявою про видачу судового наказу у позовній заяві позивач не посилався. До позовної заяви було надано розрахунок заборгованості за період з 1 січня 2009 року по 1 січня 2015 року.

У вересні 2015 року позивач збільшив розмір позовних вимог та надав розрахунок заборгованості позивача за період з 1 жовтня 2012 року по 1 вересня 2015 року.

У касаційній скарзі позивач просить залишити в силі рішення суду першої інстанції, який стягнув борг за період 1 жовтня 2012 року по 19 лютого 2015 року, посилаючись на те, що у рішенні суду першої інстанції допущено «технічну помилку» щодо визначення періоду, за який суд стягнув борг.

Верховний Суд виходить з того, що суди вирішили спір у межах заявлених позивачем вимог і на підставі наданих доказів. У справі відсутні відомості про виправлення судом першої інстанції описки у рішенні суду в частині періоду, за який стягнуто борг за надані комунальні послуги позивачу.

Апеляційний суд обґрунтовано погодився із висновком суду першої інстанції про стягнення боргу за вказаний період, оскільки вимоги позивача про стягнення заборгованості зазначено станом на лютий 2015 року. Зміст заяви про збільшення розміру позовних вимог від 25 вересня 2015 року свідчить про те, що позивач збільшив лише вимоги щодо нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних, не змінюючи загальну суму заборгованості.

Посилання в касаційній скарзі на те, що сума заборгованості за житлово-комунальні послуги станом на жовтень 2012 року становить 12 354, 95 грн. яка не сплачена відповідачем, не заслуговують на увагу суду касаційної інстанції, оскільки відповідачем заявлено про застосування позовної давності щодо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Судами першої та апеляційної інстанції також встановлено, що рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 листопада 2010 року, яке було залишено без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 26 січня 2011 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь КП «Власівські мережі» 1 476 грн заборгованості за послуги з утримання будинку та прибудинкової території, 6 653, 58 грн — за послуги з теплопостачання.

Позивач у грудні 2014 року звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги за попередні роки.

Ухвалою Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 грудня 2014 року відмовлено КП «Власівські мережі» в прийнятті заяви про видачу судового наказу за відсутності документів, що підтверджують договірні відносини.

Позивач посилається в касаційній скарзі на те, що звернення до суду з заявою про видачу судового наказу перервало позовну давність, що також підтверджує про неправильне визначення апеляційним судом періоду, за який необхідно було стягнути заборгованість.

Такі доводи касаційної скарги не спростовують висновок суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Частиною другою статті 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів.

Враховуючи те, що судовий захист прав позивача про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості, відповідно до вимог ЦПК України 2004 року міг бути реалізований як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом II ЦПК України 2004 року, перериває перебіг строку позовної давності.

У справі N 6-1763цс16 Верховний Суд України 24 травня 2017 року виклав правовий висновок про те, що перебіг позовної давності шляхом пред’явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства, зокрема статей 109, 119, 120 ЦПК України. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або її повернув, то перебіг позовної давності не переривається.

З огляду на викладене, з урахування ухвали Світловодського міськрайонного суду від 19 грудня 2014 року, якою відмовлено у прийнятті заяви КП «Власівські мережі» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за послуги з теплопостачання, утримання будинку та прибудинкової території, позовна давність не перервалася.

Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції неправильно встановлено загальну площу квартири — 45,4 кв. м, оскільки нарахування повинні здійснюватись відповідно до загальної площі квартири без урахування площі балкону є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції виходив з відомостей зазначених у розрахунках та довідках заборгованості, в яких позивачем нараховано платежі на загальну площу квартири — 44, 6 кв. м, а також з урахуванням рішення виконавчого комітету Власівської селищної ради N 173 від 27 грудня 2011 року.

Посилання ОСОБА_4 у запереченнях на касаційну скаргу лише на відсутність укладеного договору про надання послуг з централізованого опалення і утримання будинку та прибудинкової території не заслуговують на увагу, оскільки не укладення договору не виключає можливість стягнення з відповідача на користь позивача вартості отриманих ОСОБА_4 послуг з надання теплопостачання та утримання будинку та прибудинкової території.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанції, дійшли правильного висновку про те, що між відповідачем і позивачем існували фактичні договірні відносини, у зв’язку з чим позов про стягнення заборгованості за житлово — комунальні послуги є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку відповідно до вимог статей 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року з урахуванням заявлених позовних вимог та викладених позивачем доводів і аргументів.

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення — без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду — без змін.

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства «Власівські мережі» Власівської селищної ради міста Світловодська Кіровоградської області залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 23 березня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.А. Стрільчук Судді: С.О. Карпенко В.О. Кузнєцов А.С. Олійник Г.І. Усик