Пред’явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов’язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. 52. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Постанова

Іменем України

21 серпня  2019 року

м . Київ

справа № 496/1300/17

провадження №61-31515св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого – Висоцької В. С. (суддя-доповідач),

суддів:  Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення збитків через неналежне виконання зобов’язання за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 26 липня 2017 року у складі судді Горяєва І. М. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 19 вересня 2017 року у складі  колегії суддів: Сегеди С. М., Кононенко Н. А., Цюри Т. В.,

учасники справи:

позивач — ОСОБА_1,

відповідач —  ОСОБА_2,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА _2, у якому, з урахуванням уточнень, просив стягнути з відповідача збитки, завданні несвоєчасним виконанням грошового зобов’язання в розмірі 170 191,046 грн, що еквівалентно 6 347,57 доларів США.

2. Позовна заява мотивована тим, що 22 квітня 2011 року позивач надав ОСОБА_2 в борг грошові кошти у розмірі 11 350 доларів США, а відповідач зобов’язався повернути таку ж саму суму грошових коштів в строк до 08 липня 2011 року, про що свідчить розписка відповідача, яка складена останнім власноруч.

3. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2014 року, яке набрало законної сили 07 листопада 2014 року, за вказаною розпискою з ОСОБА_2 було стягнуто борг у сумі 129 163 грн, що на час розгляду справи було еквівалентно 11 350 доларів США. Наведене рішення суду боржником виконано в примусовому порядку.

4. Позивач указав, що ОСОБА_2 фактично виконав лише вимоги рішення суду, примусово сплативши грошові кошти в розмірі 129 163 грн.

5. У даній справі позовні вимоги фактично полягають у стягненні збитків у вигляді курсової різниці валют, яка утворилася у зв’язку з передачею грошових коштів у доларах США на виконання договору позики і їх вартістю на момент фактичного повернення коштів у національній валюті України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

6. Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 26 липня

2017 року в задоволенні позову відмовлено.

7. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем обраний неправильний спосіб захисту своїх прав, оскільки діючим законодавством та умовами укладеної між сторонами розписки не передбачена можливість позичальника захистити своє порушене право шляхом стягнення курсової різниці валют, яка утворилася після ухвалення судового рішення у зв’язку із знеціненням гривні відносно долара США.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

8. Ухвалою  апеляційного суду Одеської області від 19 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 26 липня 2017 року залишено без змін.

9. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що позивач не довів сам факт заподіяння йому з вини відповідача шкоди у вигляді упущеної вигоди, у зв’язку зі зміною курсу гривні по відношенню до іноземної валюти, а також враховуючи ту обставину, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2014 року про стягнення заборгованості в сумі 129 163 грн є виконаним, то місцевий суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на його користь курсової різниці валют.

10. Апеляційний суд також указав, що питання щодо втрат позивача, які він поніс у зв’язку з несвоєчасним виконанням судового рішення, можуть бути предметом судового розгляду у відповідності до статті  625 ЦК України, які у даному позові не заявлено.         

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11. У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

12. Касаційна скарга мотивована тим, що судами неповно досліджено рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2014 року та не враховано, що даним рішенням не було змінено правовідносини між сторонами, умови договору позики та не враховано, що стягнута сума була зафіксована в гривні без прив’язки до курсу долара США на день майбутньої виплати. Не враховано, що на момент повернення грошових коштів відповідач не виконав вимогам статей 533 та 1049 ЦК України та повернув борг в гривні, що не відповідає еквіваленту сумі, взятих в борг коштів.

13. Касаційна скарга також містить посилання на те, що поза увагою судів залишилось те, що у справі, яка переглядається має місце несвоєчасність виконання рішення суду, що і завдало позивачу прямі збитки відповідно до статті 22 ЦК України.

Доводи інших учасників справи

14. Інші учасники справи письмових заперечень щодо  вимог і змісту касаційної скарги до суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

15. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.

16. Відповідно до підпункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

17. Згідно із статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

18. У травні 2018 року цивільна справа надійшла до Верховного Суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

19. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

20. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

21. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

22. Касаційна скарга не підлягає  задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23. 22 квітня 2011 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 в борг грошові кошти у розмірі 11 350 доларів США, які останній зобов’язався повернути в строк до 08 липня 2011 року, про що свідчить розписка, складена

ОСОБА _2 власноруч.

24. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2014 року, яке набрало законної сили 07 листопада 2014 року, за вказаною розпискою з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1  стягнуто борг у сумі 129 163 грн, що на час розгляду справи було еквівалентно 11 350 доларів США.

25. 30 вересня 2016 року наведене судове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2014 року було виконано у повному обсязі, що підтверджується довідкою ПАТ «Приватбанк» від 09 лютого 2017 року, довідкою начальника Приморського ВДВС м. Одеси від 09 лютого 2017 року та постановою про закінчення виконавчого провадження від 30 вересня

2016 року.

26. Позивач вважав, що йому були заподіяні збитки у розмірі 170 191,046 грн, що еквівалентно  6 347,57 доларів США, виходячи із курсової різниці між валютою кредитування та валютою погашення заборгованості, які підлягають стягненню з відповідача.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

27. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

28. Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

29. Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

30. Предметом позову у справі, яка переглядається, є стягнення упущеної вигоди у вигляді курсової різниці валют, яка утворилася у зв’язку з передачею грошових коштів у доларах США на виконання договору позики і їх вартістю на момент фактичного повернення коштів у національній валюті України.

31. Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).

32. Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України

від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

33. Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

34. Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях.

35. Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

36. Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов’язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

37. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов’язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

38. Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

39. Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

40. У пункті 8 статті 16 ЦК України зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

41. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

42. Заявляючи вимоги про стягнення курсової різниці, позивач просив стягнути її на підставі статті 22 ЦК України.

43. Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

44. Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України, збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

45. Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

46. Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов’язання.

47. Визначення поняття збитків наводяться також у частині другій статті 224 Господарського кодексу України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

48. Відповідно до частини четвертої статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

49. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв’язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов’язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об’єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов’язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України).

50. Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.

51. Пред’явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов’язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.

52. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

53. Вказаної правової позиції дотримувався також Верховний Суд України в постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16.

54. Тобто, «курсова різниця» жодним чином не може бути упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток.

55. Позивач, як кредитор за договором позики, відповідно до вимог статей 6, 627 ЦК України та реалізуючи право на звернення до суду і принцип диспозитивності щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту порушеного права, у 2014 році звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики, визначивши заборгованість у валюті гривні України, вказавши, що саме 160 162 грн, із яких: 129 163 грн основний борг; 30 999 грн проценти за три роки користування позикою — 129163,00 грн є повним розміром заборгованості.

56. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2014 року стягнуто суму основного боргу. Рішення набрало законної сили і виконано відповідачем в повному обсязі 30 вересня 2016 року.

57. Кредитор, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а боржником сплачено таку заборгованість у повному обсязі, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов’язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання.

58. Рішення  суду про відмову в задоволенні позову узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду викладеним у постанові від 30 травня

2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження №14-79цс18).

59. Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

60. Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов’язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов’язання воно може бути грошовим або негрошовим.

61. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов’язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов’язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов’язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов’язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов’язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов’язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

62. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

63. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов’язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов’язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов’язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

64. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов’язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов’язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов’язань.

65. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

66. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня

2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18).

67. Зміст позовної заяви вказує на те, що позивачем не заявлялись вимоги про покладення на відповідача відповідальності за прострочення виконання грошового зобов’язання в порядку статті 625 ЦК України.

68. Доводи касаційної скарги аналогічні підставам позову були предметом дослідження судами та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами було дотримано норми матеріального і процесуального права.

69. З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом, а також пов`язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника, встановлені судом неповно і неправильно.

70. Переоцінка доказів знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

71. При вирішенні даної справи суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, ухвалені судові рішення відповідають критеріям законності і обґрунтованості.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

72. Згідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

73. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

1.Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 26 липня

2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 19 вересня

2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                      В. С. Висоцька

Судді                                                                                                І. В. Литвиненко

                                                                                                                 Є. В. Петров

                                                                                                                   В.

В. Сердюк

                                                                                                                   І.

М. Фаловська