Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства

Постанова

Іменем України

25 березня 2019 року

м. Київ

справа № 607/4316/17-ц

провадження № 61-647св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

СтрільчукаВ.А. (суддя-доповідач), КарпенкоС.О., КузнєцоваВ.О.,

учасники справи:

позивач — ОСОБА_1,

відповідач — Державний вищий навчальний заклад «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я.Горбачевського»,

третя особа — Управління державної міграційної служби в Тернопільській області,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 серпня 2017 року у складі судді Ромазана В. В. та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області                від 30 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Шевчук Г. М., Міщія О. Я., Ходоровського М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського» (далі — ДВНЗ «Тернопільський ДМУ імені І. Я.Горбачевського», Університет), третя особа — Управління державної міграційної служби в Тернопільській області, про поновлення студента в університеті.Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 29 жовтня 2016 року між ним та відповідачем було укладено договір № 356-і (далі — Договір), згідно з яким ДВНЗ «Тернопільський ДМУ імені І. Я.Горбачевського» взяв на себе зобов’язання за рахунок його коштів здійснити навчання на денній формі навчання за спеціальністю «Медицина» строком з 2016 року до 2022 року. Оригінал Договору у нього відсутній, у зв’язку з чим він не був ознайомлений з його істотними умовами, в тому числі щодо термінів оплати за навчання. Пунктом 4.2 Договору передбачено, що вартість освітньої послуги за один рік навчання складає                       4 100 доларів США, тобто 2 050 доларів США за семестр. Оплату за І семестр           2016 року ним проведено, починаючи з 01 вересня 2016 року, хоча він приступив до навчання лише 29 жовтня 2016 року. В січні-лютому 2017 року він звертався до деканату іноземних студентів з усними заявами щодо наявності у нього об’єктивних причин непроведення оплати за навчання, які полягали в тому, що всі валютні операції у Федеративній республіці Нігерії здійснюються шляхом конвертації нігерійської найри в долари США через Центральний банк Федеративної республіки Нігерія. Дана конвертація і процеси, пов’язані з нею, відбуваються протягом трьох календарних тижнів. Сам переказ коштів — доларів США здійснюється Центральним банком Федеративної республіки Нігерія з рахунку клієнта до іноземних держав протягом 30-40 календарних днів. Він не знав про існування в Університеті студентського парламенту, який погодив його звільнення без його виклику. 17 лютого 2017 року йому було вручено попередження, в якому зазначено, що в разі порушення умов Договору щодо оплати за навчання його буде відраховано з Університету           17 лютого 2017 року. Враховуючи викладене,  ОСОБА_1 просив: визнати незаконним і скасувати наказ ректора ДВНЗ «Тернопільський ДМУ імені І. Я. Горбачевського» від 17 лютого 2017 року № 58 «Про відрахування з числа студентів університету»; поновити його як студента І курсу 46 групи факультету іноземнихстудентів, спеціальність «Медицина», та зарахувати до числа студентів Університету.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 серпня 2017 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ ректора ДВНЗ «Тернопільський ДМУ імені І. Я.Горбачевського»від 17 лютого 2017 року № 58 «Про відрахування з числа студентів університету» щодо відрахування з числа студентів Університету за порушення умов контракту студента І курсу 46 групи 2016/2017 навчального року факультету іноземних студентів, спеціальність «Медицина», ОСОБА_1 (Нігерія). Поновлено ОСОБА_1 на навчанні у ДВНЗ «Тернопільський ДМУ імені І. Я.Горбачевського»факультету іноземних студентів, спеціальність «Медицина». Стягнуто з ДВНЗ «Тернопільський ДМУ імені                                   І. Я.Горбачевського»на користь ОСОБА_1 640 грн сплаченого ним судового збору. Скасовано заходи забезпечення позову.  

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що про можливе відрахування з Університету ОСОБА_1 дізнався лише в день видачі наказу про його звільнення. Відповідач не повідомив позивача про факт розірвання Договору, не зазначив підстави такого розірвання, а лише видав наказ про його відрахування, не з’ясувавши причини непроведення оплати за навчання. ОСОБА_1 частково здійснив оплату за навчання 01 лютого 2017 року в розмірі 5 000 грн (184,37 долари США), а його відрахування з числа студентів було проведено без додержання гарантій знати та брати участь у розгляді студентським парламентом ДВНЗ «Тернопільський ДМУ імені І. Я. Горбачевського» (органом студентського самоврядування) питань, пов’язаних з відрахуванням, внаслідок чого він був позбавлений можливості надати свої пояснення про об’єктивні причини невиконання умов Договору, тобто було порушено принцип рівності та гарантій, передбачений Законом України «Про вищу освіту». За своїм змістом Договір є договором про надання послуг, а позивач є споживачем освітньої послуги, тобто «слабкою» стороною договору.  

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 30 листопада 2017 року апеляційну скаргу ДВНЗ «Тернопільський ДМУ імені І. Я. Горбачевського» відхилено, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 серпня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У січні 2018 року ДВНЗ «Тернопільський ДМУ імені І. Я. Горбачевського» подав касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області                від 30 листопада 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що оплата за навчання була здійснена позивачем не в повному обсязі та не у встановлений строк, після видачі наказу про відрахування. ОСОБА_1 не повідомив Університету причини неоплати вартості навчання у встановлений в Договорі строк, з будь-якими заявами щодо неможливості оплати не звертався. Підписуючи Договір, позивач погодився з його умовами, заперечень та зауважень не висловив. Отже, у зв’язку з порушенням ОСОБА_1 умов Договору, Університет реалізував своє право, передбачене Договором та Законом України «Про вищу освіту», і правомірно відрахував позивача з числа студентів.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 лютого  2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

14 березня 2018 року справа № 607/4316/17-ц надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 29 жовтня 2016 року між ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського» та ОСОБА_1 було укладено Договір, за умовами якого Університет (виконавець) взяв на себе зобов’язання на підставі Статуту та за рахунок коштів ОСОБА_1 (замовник) здійснити навчання позивача на денній формі навчання за спеціальністю «Медицина» у 2016-2022 роках надати освітню послугу на рівні державних стандартів, здійснювати навчання замовника англійською мовою за навчальними планами і програмами, встановленими для даної спеціальності, для отримання кваліфікації магістра; видати замовнику документ про освіту (диплом) встановленого Міністерством освіти і науки України взірця, за умови виконання навчальної програми та успішного складання підсумкових іспитів (пункт 1, підпункт 2.1 пункту 2 Договору).

Згідно з підпунктом 3.2 пункту 3 Договору замовник зобов’язався своєчасно вносити плату за отриману освітню послугу в розмірі та у строки, що встановлені цим Договором.

Наказом ректора ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет                       імені І. Я. Горбачевського» від 29 жовтня 2016 року № 546 ОСОБА_1 зараховано з 29 жовтня 2016 року студентом першого курсу денної форми навчання за рахунок коштів фізичних осіб.

Підпунктами 4.1, 4.2 пункту 4 Договору передбачено, що загальна вартість навчання освітньої послуги за весь строк навчання не може змінюватися і становить                    24 600 доларів США. Вартість освітньої послуги за один рік навчання — 4 100 доларів США.

При вступі замовник вносить плату за семестр під час здачі документів. В подальшому внесення коштів за навчання проводиться кожного семестру                             до 15 вересня за І семестр та до 01 лютого за ІІ семестр поточного року (підпункти 4.5, 4.6 пункту 4 Договору).

Наказом ректора ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет                       імені І. Я. Горбачевського» від 17 лютого 2017 року № 58 ОСОБА_1 відраховано з числа студентів Університету за порушення умов контракту (не оплатив навчання). Зазначене відрахування відбулося на підставі подання декана факультету іноземних студентів та погодження студентського парламенту Університету.

Згідно з довідкою ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет                       імені І. Я. Горбачевського» від 13 квітня 2017 року № 07/1990 ОСОБА_1 здійснив оплату за навчання за 2016/2017 навчальний рік: 06 вересня 2016 року в розмірі 5 326 грн (199,98 доларів США); 29 вересня 2016 року — 20 664 грн                      (800,02 доларів США); 08 листопада 2016 року — 26 859 грн (1 050,16 доларів США);             01 лютого 2017 року — 5 000 грн (184,37 доларів США); 28 лютого 2017 року —                26 980 грн (1 000,13 доларів США); 12 квітня 2017 року — 22 813 грн (847,02 доларів США); 13 квітня 2017 року — 490 грн (18,22 доларів США). Загальна сума оплати — 108 132 грн (4 099,90 доларів США).

Встановлено, що 01 лютого 2017 року ОСОБА_1 здійснив оплату за надані освітні послуги за  ІІ семестр 2016/2017 навчального року лише в розмірі 5 000 грн, що еквівалентно 184,37 доларам США. В подальшому свої боргові зобов’язання він  виконав у повному обсязі вже після відрахування з числа студентів.

16 лютого 2017 року декан факультету іноземних студентів направив ректору ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського» подання про відрахування з Університету студента І курсу, 46 групи, 2016/2017 навчального року, факультет іноземних студентів, спеціальність «Медицина»,                 ОСОБА_1 у зв’язку з порушенням умов Договору (не оплатив за навчання).

Згідно з попередженням ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет                       імені І. Я. Горбачевського», врученим ОСОБА_1 17 лютого 2017 року, його було поінформовано, що в разі порушення умов контракту — пізньої оплати за навчання він буде відрахований з Університету 17 лютого 2017 року.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору (пункту 1 частини першої статті 611 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Пунктом 5 частини першої статті 46 Закону України «Про вищу освіту» передбачено, що підставами для відрахування здобувача вищої освіти є порушення умов договору (контракту), укладеного між закладом вищої освіти та особою, яка навчається, або фізичною (юридичною) особою, яка оплачує таке навчання.

За своїм змістом укладений Договір є договором про надання послуг, при цьому позивач є споживачем освітньої послуги, а відтак «слабкою» стороною договору.

Згідно з частиною першою статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 2.4 Договору передбачено, що виконавець може відрахувати замовника і розірвати договір, зокрема у випадку несвоєчасної оплати за навчання.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 несвоєчасно вніс плату за навчання, однак зазначене прострочення відбулося з незалежних від позивача обставин — затримкою платежів, які виникли у зв’язку з перенавантаженням платіжної системи Центрального банку Федеративної республіки Нігерія.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Враховуючи викладене, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, суди правильно встановили обставини справи та дійшли обґрунтованого висновку про порушення гарантій позивача, визначених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на правомірне очікування та законне сподівання на отримання освіти в Україні, оскільки ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я.Горбачевського» підійшов формально до вирішення питання щодо відрахування студента з Університету, не забезпечив справедливий баланс між інтересами навчального закладу та необхідністю захисту прав студента, який є іноземцем, не має самостійного заробітку, та у якого виникли об’єктивні труднощі в отриманні міждержавного переказу.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 порушив умови Договору, а тому був правомірно відрахований з числа студентів, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (статті 21 Конституції України).

Як зазначено у рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року                № 15-рп/2004 верховенство права — це  панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм,  а включає й інші  соціальні регулятори,  зокрема  норми  моралі,  традиції,  звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об’єднуються якістю,  що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Отже, у сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема у рівності всіх у своїх правах та перед законом, а справедливе застосування норм права повинно мати передусім недискримінаційний підхід, неупередженість.

Відрахування ОСОБА_1 з числа студентів за наведених вище обставин не відповідало принципу верховенства права.

Обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися встановленого статтею 212 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об’єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв’язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі — ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов’язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов’язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають принципу верховенства права, засадам справедливості, добросовісності, розумності та вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського» залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 30 листопада             2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук   С. О. Карпенко   В. О. Кузнєцов