Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов’язаною особою, якщо об’єктивно цей договір було укладено в інтересах сім’ї та одержане майно було використано в інтересах сім’ї.

     Постанова

                                                                                                             Іменем України

03 травня 2018 року

м. Київ

справа № 639/7335/15-ц

провадження № 61-1028св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — Червинської М. Є.,

суддів: Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

учасники справи:

позивач — ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 травня 2016 року у складі судді: Єрмоленко В. Б. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 06 грудня 2017 року у складі суддів: Яцини В. Б., Бурлаки І. В., Карімової Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що між ним та ОСОБА_3 було укладено договір позики від 06 вересня 2013 року, згідно якого позивач надав у борг ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 25000 доларів США зі строком повернення до 01 травня 2014 року, але у передбачений строк відповідач добровільно не виконав свої зобов’язання, борг не повернув.

Оскільки ОСОБА_3 перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, і при цьому позика була укладена в інтересах сім’ї, з метою здійснення будівництва будинку у с. Мартове Печенізького району Харківської області, позивач просив відповідно до частини четвертої статті 65, частини другої статті 73 СК України стягнути борг з подружжя у солідарному порядку.

Після уточнень просив стягнути з відповідачів заборгованість за договором позики від 06 вересня 2013 року в сумі 20000 доларів США, що еквівалентно 412 525 грн, з урахуванням повернення 10 грудня 2015 року частини боргу в сумі 5 000 доларів США, а також штрафні санкції у вигляді трьох відсотків річних від простроченої суми відповідно до положень статті 625 ЦК України, та судові витрати.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 травня 2016 року залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 23 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь позивача за договором позики від 06 вересня 2013 року — 412525 грн, 3% річних від простроченої суми — 20221,10 грн, а всього 432746,10 грн. Стягнуто з відповідачів на користь ОСОБА_2 судові витрати по 1827 грн з кожного.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року ухвалу апеляційного суду Харківської області від 23 червня 2016 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості скасовано, а справу в цій частині передано на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року вказано, що апеляційний суд зробив передчасний висновок про те, що отримані від ОСОБА_2 в борг чоловіком ОСОБА_4 — ОСОБА_5 грошові кошти створюють солідарний обов’язок для подружжя лише виходячи з того, факту, що позика була отримана під час шлюбу відповідачів. Додатковому з’ясуванню для встановлення солідарного обов’язку подружжя відповідно до частини четвертої статті 65 СК України підлягають наступні обставини: чи дружина позичальника знала про розписку та була згодна на таку позику, а також що позичені кошти були витрачені чоловіком в інтересах сім’ї.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 06 грудня 2017 року рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 травня 2016 року залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що відповідальність подружжя має бути солідарною, оскільки ОСОБА_4 була обізнана про боргові зобов’язання свого чоловіка, який взяв позику в інтересах сім’ї.

У січні 2018 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу у якій просить рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 06 грудня 2017 року скасувати і постановити нове рішення, яким борг за договором позики від 06 вересня 2013 року та судові витрати стягнути з ОСОБА_3 Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушені норми процесуального права. Суд апеляційної інстанції не встановив, що позичені чоловіком кошти на будинок і в інтересах сім’ї не витрачались.

Як свідчить аналіз касаційної скарги судові рішення оскаржуються в частині солідарного стягнення боргу за договором позики з ОСОБА_4 В іншій частині судові рішення першої та апеляційної інстанції не оскаржуються, а тому не переглядаються.

Колегія суддів приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_2 25000 доларів США, зі строком повернення до 01 травня 2014 року, що підтверджується розпискою від 06 вересня 2013 року. На час отримання коштів в позику та написання розписки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі. 10 грудня 2015 року ОСОБА_3 повернув ОСОБА_2 частину боргу у розмірі 5000 доларів США.

Тлумачення частини четвертої статті 202, частини другої статті 626, статті 1046 ЦК України дозволяє стверджувати, що договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення договору позики всі обов’язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Аналогічний висновок зроблено і Верховним Судом України в постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13.

Суди встановили, що ОСОБА_3 отримав у борг від ОСОБА_2 25 000 доларів США, при цьому у розписці не зазначено, на які цілі була отримана позика та не вказано, що ОСОБА_4 як дружина надавала згоду на її отримання.

Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України свідчить, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов’язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім’ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов’язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об’єктивний підхід, оскільки він не пов’язує виникнення обов’язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов’язаною особою, якщо об’єктивно цей договір було укладено в інтересах сім’ї та одержане майно було використано в інтересах сім’ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів. Той з подружжя, хто не був учасником договору, не може посилатися на відсутність своєї згоди, якщо договір було укладено в інтересах сім’ї.

Аналогічний висновок зроблено і Верховним Судом України в постанові від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13.

Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В ухвалі від 19 липня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зокрема, акцентував увагу на необхідності встановлення того, чи були позичені кошти витрачені чоловіком в інтересах сім’ї.

Проте судом не встановлено, що кошти в розмірі 25000 доларів США, одержані ОСОБА_3 за договором позики, використані в інтересах сім’ї. Тому колегія суддів не погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанції, що внаслідок укладення договору позики ОСОБА_3 виникло зобов’язання в інтересах сім’ї.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що рішення в оскарженій частині постановлено без додержання норм матеріального права (частини четвертої статті 65 СК України). У зв’язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, рішення в оскарженій частині солідарного стягнення боргу за договором позики з ОСОБА_4 скасувати, і ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 в частині солідарного стягнення боргу за договором позики з  ОСОБА_4 відмовити.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 травня 2016 та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 06 грудня 2017 року в частині позовних вимог про солідарне стягнення боргу за договором позики з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про солідарне стягнення боргу за договором позики відмовити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 травня 2016 року та ухвала апеляційного суду Харківської області від 06 грудня 2017 року в частині позовних вимог про солідарне стягнення боргу за договором позики з ОСОБА_4 втрачають законну силу з моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                              М. Є. Червинська

Судді:                                                                                                         В. І. Журавель

                                                                                                                    В.М. Коротун

В. І.Крат

                                                                                                                    В.П. Курило