Доводи заявника про те, що ОСОБА_1 у період їх шлюбу не працювала і значного доходу не мала, натомість він мав стабільний заробіток, тому немає правових підстав для віднесення спірного транспортного засобу до спільного майна подружжя, касаційний суд відхиляє як такі, що суперечать змісту статті 60 СК України,

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 523/7112/15-ц

провадження № 61-9773св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач — ОСОБА_1 ,

відповідач — ОСОБА_2 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 6 вересня 2017 року, ухвалене у складі судді Кисельова В. К., та постанову апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2017 року, прийняту колегією у складі суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про поділ майна подружжя.

В обґрунтування позову зазначив, що з 17 серпня 2000 року перебував у шлюбі з ОСОБА_1 , який розірваний рішенням Суворівського районного суду м. Одеси від 20 січня 2015 року.

За час шлюбу вони набули у власність наступне майно: трикімнатну квартиру  АДРЕСА_1 , однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , меблі для кухні та кухонне обладнання на загальну суму 2 000 доларів США, меблі для спальні та коридору, два дивани, пральну машину «Арістон», холодильник «Ардо», водонагрівач на 100 л.

Незважаючи на купівлю трикімнатної квартири АДРЕСА_1 за рахунок коштів подружжя, право власності на цю квартиру зареєстровано за матір`ю ОСОБА_1 — ОСОБА_3 , оскільки на час її придбання він перебував у черзі на отримання житла як військовослужбовець. Право власності на квартиру АДРЕСА_2 на час розгляду справи зареєстроване за дочкою ОСОБА_1 — ОСОБА_4 .

За таких обставин ОСОБА_2 просив визнати спільним майном подружжя і поділити у рівних частках між ним і ОСОБА_1 трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , меблі для кухні та кухонне обладнання на загальну суму 2 000 доларів США, меблі для спальні та коридору, два дивани, пральну машину «Арістон», холодильник «Ардо», водонагрівач на 100 л, а також зобов`язати ОСОБА_1 повернути йому його особисті прикраси, які вона незаконно утримує: підвіску у виді підкови вагою 2 гр, ланцюжок вагою 1,5 гр і булавку для краватки вагою 3 гр.

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася із зустрічним позовом, уточненим у грудні 2016 року, до ОСОБА_2 , у якому просила визнати автомобіль марки Renault Logan, номерний знак НОМЕР_1 , об`єктом спільної сумісної власності подружжя і стягнути з відповідача компенсацію вартості 1/2 частки цього транспортного засобу, що становить 75 135 гривень.  

В обґрунтування зустрічного позову зазначила, що у шлюбі вона і відповідач за спільні кошти придбали автомобіль марки Renault Logan, номерний знак НОМЕР_1 .

У листопаді 2014 року  ОСОБА_2 без її згоди і відома відчужив цей автомобіль за довідкою-рахунком ОСОБА_5 , а отримані за правочином грошові кошти повністю залишив у своїй власності.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача за зустрічним позовом 75 135 гривень, що є компенсацією вартості 1/2 частки спірного транспортного засобу.  

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та  мотиви їх прийняття

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 26 липня 2017 року задоволено заяву ОСОБА_2 і залишено його позов без розгляду.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 6 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано автомобіль марки Renault Logan, номерний знак НОМЕР_1 , об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості 1/2 частки у праві власності на автомобіль марки Renault Logan, номерний знак НОМЕР_1 , у розмірі 75 135 гривень, судовий збір у розмірі 600 гривень, компенсацію вартості проведення судової автотоварознавчої експертизи у розмірі 1 585,44 гривень, а всього стягнено 77 320,44 гривень.

У задоволенні заяви ОСОБА_2 про повернення судового збору у розмірі 3 654 гривень, сплаченого ним при подані позову, відмовлено.

Задовольняючи позов  ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з доведеності факту належності спірного транспортного засобу сторонам на праві спільної власності подружжя. Встановивши відчуження автомобіля без згоди позивача, суд дійшов вважав обґрунтованими вимоги про стягнення вартості 1/2 його частки та визначив суму компенсації з висновку судової автотоварозначої експертизи.

Відмовляючи ОСОБА_2 у поверненні судового збору, суд керувався статтею 7 Закону України «Про судовий збір» і зазначив, що залишення позову без розгляду за заявою позивача не відноситься до визначених цією нормою підстав для повернення судового збору.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 6 вересня 2017 року — без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо віднесення спірного транспортного засобу до спільного майна подружжя та стягнення на користь ОСОБА_1 компенсації вартості належної їй 1/2 частки, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У лютому 2018 року  ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 6 вересня 2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2017 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у позові. Також просив вирішити питання про повернення йому судового збору, сплаченого до суду першої інстанції при поданні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням процесуального права.

На думку заявника, суди дійшли помилкового висновку про те, що спірний автомобіль відчужено без згоди та відома ОСОБА_1 , оскільки на час його продажу вони перебували у шлюбі і вважалося, що при вчиненні цього правочину він діє від імені іншого з подружжя.

Вважає, що суди неправильно визначити суму стягненої з нього компенсації, оскільки автомобіль відчужено за 130 000 гривень, у той час як з нього стягнено 75 135 гривень, що перевищує половину цієї суми.

Зазначає, що транспортний засіб придбаний за рахунок позичених коштів і отриману від його продажу суму направлено на погашення боргу, на що суди уваги не звернули.

Заявник посилається на те, що ОСОБА_1 у період їх шлюбу не працювала і значного доходу не мала, натомість він мав стабільний заробіток, тому немає правових підстав для віднесення спірного транспортного засобу до спільного майна подружжя.

На думку заявника, суд помилково відмовив йому у поверненні судового збору, сплаченого при поданні позову, так як він залишив позов без розгляду на виконання домовленостей із ОСОБА_1 щодо добровільного поділу майна, від яких остання у подальшому відмовилася, тому він вимушений знову звертатися з позовом і повторно сплачувати судовий збір.

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі і зупинено виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 6 вересня 2017 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.

У травні 2018 року, тобто поза межами строку на касаційне оскарження,   ОСОБА_2 подав доповнення до касаційної скарги, які не приймаються касаційним судом у зв`язку з їх поданням з порушенням визначених статтею 398 ЦПК України строків.

Позиція інших учасників справи

У липні 2018 року  ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому послалася на безпідставність її доводів. Зазначила, що вартість транспортного засобу визначається не за довідкою-рахунком, а за згодою подружжя, а у разі відсутності такої — виходячи з його дійсної вартості на час розгляду справи, яку суди правильно визначили з висновку автотоварознавчої експертизи.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17 серпня 2000 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб; рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20 січня 2015 року шлюб між ними розірвано.

28 квітня 2012 року  ОСОБА_2 придбав автомобіль марки Renault Logan, номерний знак НОМЕР_1 .

6 листопада 2014 року ОСОБА_2 відчужив цей транспортний засіб  ОСОБА_5 на підставі довідки-рахунку № 873710. Продаж відбувся за 130 000 гривень.

Доказів того, що ОСОБА_1 надала письмову згоду на відчуження автомобіля марки Renault Logan, номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_2 не подано. У матеріалах, які подавалися до територіального сервісного центру № 5141 Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області при здійсненні перереєстрації транспортного засобу, відсутня письмова згода ОСОБА_1 на продаж автомобіля.

З висновку автотоварознавчої експертизи № 4020 від 3 листопада 2016 року, проведеної експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, суди встановили, що середня ринкова вартість автомобіля марки Renault Logan, номерний знак НОМЕР_1 , станом на 6 листопада 2014 року становила 150 270 гривень.

Також судами встановлено, що 7 квітня 2012 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_7 у борг 10 000 доларів США для придбання автомобіля, які зобов`язався повернути останньому у строк до кінця 2015 року. 2 грудня 2015 року ОСОБА_7 на зазначеній розписці вчинив напис про отримання від ОСОБА_2 10 000 доларів США у порядку повернення позики.

Докази того, що ОСОБА_1 надала письмову згоду на вчинення такого правочину, у справі відсутні.

Обставин, які б свідчили про те, що автомобіль марки Renault Logan, номерний знак НОМЕР_1 , придбаний за рахунок отриманих відповідачем у борг від  ОСОБА_7 грошових коштів, судами не встановлено.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічне положення містить стаття 368 ЦК України.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя (стаття 61 СК України).

Відповідно до статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Ця презумпція може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідні висновки щодо застосування норм матеріального права викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Згідно зі статтею 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 61 СК України).

Стаття 63 СК України закріпила, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (стаття 65 СК України).

Подібні за змістом положення щодо здійсненні співвласниками спільної сумісної власності закріплені статтями 364, 369 ЦК України.

Таким чином у разі, якщо при вирішенні справи про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлено, що один із подружжя здійснив відчуження такого майна чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, це майно або його вартість враховується при поділі.

Встановивши, що спірний автомобіль придбаний сторонами у період шлюбу і за спільні кошти подружжя, що відповідачем не спростовано, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про належність цього майна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності подружжя.

Оскільки ОСОБА_2 розпорядився спірним транспортним засобом без згоди  ОСОБА_1 і доказів передачі їй 1/2 частини отриманих від продажу транспортного засобу коштів суду не надав, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля марки Renault Logan, номерний знак НОМЕР_1 , розмір якої визначив з висновку судової автотоварознавчої експертизи.

Доводи касаційної скарги про те, що спірний транспортний засіб відчужено за згодою і з відома ОСОБА_1 , оскільки на час його продажу вони перебували у шлюбі і при вчиненні цього правочину заявник діяв від імені іншого з подружжя, а кошти витратив на потреби сім`ї, касаційний суд відхиляє.

Автомобіль марки Renault Logan, номерний знак НОМЕР_1 , є спільною сумісною власністю подружжя, набутий за час шлюбу, є цінним майном та неподільною річчю.

За таких обставин, виходячи зі змісту статті 65 СК України, згода іншого із подружжя на його відчуження повинна надаватися письмово, чого у цій справі не встановлено.

Крім того, з позовом про розірвання шлюбу, посилаючись на фактичне припинення шлюбних відносин і ведення спільного господарства,  ОСОБА_1 звернулася у листопаді 2014 року, тобто у період відчуження спірного автомобіля, тому твердження заявника про те, що грошові кошти витрачені ним на потреби сім`ї, є безпідставними.

Посилання заявника на те, що суди неправильно визначили суму компенсації, оскільки автомобіль відчужено за 130 000 гривень, у той час як з нього стягненого 75 135 гривень, є помилковими.

ОСОБА_2 розпорядився спірним транспортним засобом без згоди ОСОБА_1 , у тому числі не погоджував із нею ціну продажу.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні ними згоди — виходячи з дійсної його вартості.

За таких обставин, оскільки ОСОБА_1 заперечила проти зазначеної у довідці-рахунку ціни продажу автомобіля, суди при визначенні розміру компенсації правильно виходили з висновку судової автотоварознавчої експертизи, яким встановлено дійсну ринкову вартість транспортного засобу на день його продажу — 150 270 гривень.

Твердження заявника про те, що автомобіль марки Renault Logan, номерний знак  НОМЕР_1 , придбаний за рахунок позичених коштів і отриману від його продажу суму направлено на погашення боргу, не спростовують правильності висновків судів про задоволення позову, так як доказів придбання автомобіля саме за рахунок позичених коштів заявник не подав і таких обставин судами не встановлено.

Доводи заявника про те, що ОСОБА_1 у період їх шлюбу не працювала і значного доходу не мала, натомість він мав стабільний заробіток, тому немає правових підстав для віднесення спірного транспортного засобу до спільного майна подружжя, касаційний суд відхиляє як такі, що суперечать змісту статті 60 СК України, згідно з якою набуте за час шлюбу майно належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Касаційний суд також погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви  ОСОБА_2 про повернення судового збору, сплаченого ним при поданні позову.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду у разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).

За змістом цього пункту судовий збір не повертається, якщо позов залишений без розгляду за заявою (клопотанням) позивача, що має місце у цій справі.

ОСОБА_2 , звертаючись до суду першої інстанції із заявою про залишення  позову без розгляду, розпорядився своїми процесуальними правами на власний розсуд, тому його доводи про те, що  ОСОБА_1 відмовилася від виконання їх домовленостей щодо добровільного поділу майна і він вимушений повторно подати позов, не є правовою підставою для повернення йому судового збору.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про  захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди першої і апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо поновлення виконання рішення апеляційного суду

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, касаційний суд відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України поновлює виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 6 вересня 2017 року.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу  ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 6 вересня 2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 6  вересня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов