Аналіз вказаних норм матеріального та процесуального права дає підстави стверджувати, що захисту в суді підлягає не будь яке право особи, а саме порушене. Звертаючись до суду з позовом, особа повинна довести як те, що її права були дійсно порушеними, так і особу, яка їх порушила.

№ 360/1701/16-ц

Постанова

Іменем України

12 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 360/1701/16-ц

провадження № 61-32595св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач — ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 — адвоката Жабен Любові Іванівни, на рішення Бородянського районного суду Київської області від 10 травня 2017 року у складі судді Унятицького Д. Є. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 05 липня 2017 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні спільною частковою власністю.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Бородянського районного суду від 14 січня 2016 року будинок на АДРЕСА_1 визнано спільною сумісною власністю її та ОСОБА_3 батьків, у зв`язку із чим за нею було визнано право власності на 1/6 частину даного будинку у порядку спадкування за законом після смерті матері — ОСОБА_5 У ОСОБА_3 залишилося у власності 5/6 частин будинку.

04 грудня 2015 року між нею та ОСОБА_3 укладено мирову угоду про тимчасове користування вказаним житловим будинком до вирішення питання розподілу домоволодіння у натурі, відповідно до якої їй у тимчасове відокремлене користування виділені кімната: 1-4, коридор 1-5, коридор ІІ, а літня кухня «В», «К», погріб під приміщенням сараю «Г», криниця та вбиральня «Д» залишені у їх спільному користуванні.

Хоча між нею та сестрою не було сварок з приводу користування належним їм домоволодінням та відсутні спори з приводу користування приміщеннями у будинку, співмешканець ОСОБА_3 — ОСОБА_2 17 лютого 2016 року безпричинно вчинив сварку, штовхнув її у груди та нецензурно ображав. Крім цього, він перекривав подачу води та доступ тепла до приміщень, в яких вона проживає з донькою та онукою.

ОСОБА_4 відгородив частину земельної ділянки, яка згідно з мировою угодою знаходиться в її користуванні та утримує на ній своїх курей, чим порушує її права як землекористувача.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд обов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити їй перешкод у користуванні домоволодінням АДРЕСА_1 відповідно до мирової угоди від 04 грудня 2015 року та рішення Бородянського районного суду від 14 січня 2016 року, зокрема у користуванні літньою кухнею, водопостачанням, газопостачанням та електропостачанням до цього будинку. Також просила зобов`язати ОСОБА_4 не чинити їй перешкод у користуванні земельною ділянкою біля вказаного будинку та звільнити земельну ділянку від своїх курей.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 10 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 05 липня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_1 не довела того, що відповідачі чинять їй перешкоди в користуванні спільним майном, а захист прав на майбутнє не передбачено законодавством.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_1 — адвокат Жабен Л. І., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкових висновків про недоведеність позовних вимог, не надавши належної правової оцінки доводам позовної заяви, а також неправильно оцінивши зібрані у справі докази, зокрема, те, що ОСОБА_1 неодноразово зверталася зі скаргами на дії відповідачів до поліції.

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2019 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 — адвоката Жабен Л. І., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, у редакції 2004 року, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічна норма міститься і в частині першій статті 4 чинного ЦПК України.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав — це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист — це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 10 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до положень частини третьої статті 10, частин першої, четвертої статті 60 ЦПК України2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз вказаних норм матеріального та процесуального права дає підстави стверджувати, що захисту в суді підлягає не будь яке право особи, а саме порушене.

Звертаючись до суду з позовом, особа повинна довести як те, що її права були дійсно порушеними, так і особу, яка їх порушила.

Згідно із частиною першою статті 57 ЦПК України у редакції 2004 року, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 58 ЦПК України 2004 року).

Статтею 212 ЦПК України 2004 року встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи у межах заявлених позовних вимог, взявши до уваги усі надані сторонами докази та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, дійшов обґрунтованого висновку про те, що вона не довела вимог свого позову, того, що відповідачі чинять їй перешкоди в користуванні спільним майном.

Посилання касаційної скарги на положення частини другої статті 386 ЦК України, є безпідставним, оскільки заявником під час судового розгляду у судах попередніх інстанцій не було доведено, що вона має обґрунтовані підстави сверджувати про порушення її прав відповідачами.

Надавши оцінку доказам, зокрема й висновкам Бородянського відділу поліції, а також поясненням свідків, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявність періодичних конфліктів між сторонами, не доводить факт створення відповідачами перешкод позивачу у користуванні житловими приміщеннями та земельною ділянкою.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні представником ОСОБА_1 норм матеріального та процесуального права й зводяться, виключно, до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 — адвоката Жабен Любові Іванівни — залишити без задоволення.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 10 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 05 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді : Р. А. Лідовець

І . А. Воробйова

Ю. В. Черняк