За змістом статті 194 СК України відпогашення заборгованості за аліментами боржника не може звільнити жодна обставина. У випадку смерті платника аліментів його спадкоємці за рахунок наявних активів спадкової маси зобов’язані погасити заборгованість за аліментами на дитину. Обов’язок платника аліментів по їх сплаті після його смерті припиняється як нерозривно пов’язаний з його особою батька і не може бути виконаний іншою особою (стаття 608 ЦК України).

Постанова

Іменем України

21 березня 2018 року

м. Київ

справа № 161/11682/15-ц

провадження № 61-3563св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач — ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5,

відповідач — ОСОБА_6,

відповідач — ОСОБА_7, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_8,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Волинської області від 14 березня 2016 року у складі суддів: Русинчука М. М., Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,

ВСТАНОВИВ :

У липні 2015 року ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_6, ОСОБА_7, яка діє в інтересах малолітньої

ОСОБА_8, про визнання права власності на спадкове майно та стягнення заборгованості за аліментами.

В обґрунтування своїх вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в зоні АТО загинув ОСОБА_9, з яким вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з 15 травня 1998 року по 19 лютого 2009 року, від якого у них є донька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Після смерті ОСОБА_9 відкрилася спадщина, яка складається з квартири АДРЕСА_1.

Зазначала, що спадкоємцями першої черги є мати померлого — ОСОБА_6 і двоє його дітей: ОСОБА_5, в інтересах якої діє вона як позивач у справі, та ОСОБА_8, в інтересах якої діє ОСОБА_7

ОСОБА_4, посилаючись на відмову нотаріуса в оформленні спадщини з підстав відсутності у неї правовстановлюючих документів на квартиру, просила суд визнати за її донькою ОСОБА_5 право власності в порядку спадкування 1/3 частини квартири АДРЕСА_1. Крім того, просила стягнути з відповідачів по 11 054,13 грн заборгованості по аліментах, оскільки на час смерті ОСОБА_9 мав невиконаний обов’язок зі сплати аліментів, який увійшов до складу спадщини і підлягає погашенню спадкоємцями у рівних частинах.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 листопада 2015 року у складі судді Ковтуненка В. В. позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено: визнано за ОСОБА_5 право приватної власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9; стягнуто з інших спадкоємців ОСОБА_6 та ОСОБА_7, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_8, на користь ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, по 11 054,13 грн з кожного заборгованості за аліментами на утримання ОСОБА_5, яку мав ОСОБА_9 на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_5 як дочка померлого ОСОБА_9 є спадкоємцем першої черги за законом, а тому вона має право на спадкування 1/3 частини належної спадкодавцю на праві власності квартири. Враховуючи, що у спадкодавця залишився невиконаний обов’язок у вигляді заборгованості за аліментами у розмірі 33162, 39 грн, який входить до складу спадщини, виходячи з рівності часток

спадкоємців, указана заборгованість підлягає стягненню з кожного з відповідачів по 11054, 13 грн на користь позивача на підставі статті 1218 ЦК України.

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 14 березня 2016 року заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 листопада 2015 року в частині стягнення з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, заборгованості за аліментами скасовано та відмовлено в задоволенні позову в цій частині. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції в частині визнання права власності за ОСОБА_5 в порядку спадкування за законом на 1/3 частину спірної квартири після смерті батька ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки в частині задоволення позову про стягнення з відповідачів заборгованості за аліментами рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм статей 608, 1219 ЦК України та статей 180, 181 СК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про його скасування в цій частині з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

У квітні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Волинської області від 14 березня 2016 року, у якій вона просить скасувати рішення суду апеляційного суду та залишити в силі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 листопада 2015 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідачів заборгованості за аліментами є незаконним та необґрунтованим, оскільки судом неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права. Посилання в рішенні апеляційного суду на статті 180, 181 СК України та статті 608, 1219 ЦК України є безпідставним.

11 квітня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у даній справі.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2017 року дану справу призначено до судового розгляду.

8 вересня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ОСОБА_6 на касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Волинської області від 14 березня 2016 року, які мотивовані тим, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим і ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Статтею 338 ЦПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі — ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

23 січня 2018 року вказану справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги частково.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою та другою статті 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Предметом касаційного оскарження є рішення апеляційного суду Волинської області від 14 березня 2016 року в частині відмови в задоволенні позову про стягнення зі спадкоємців майна померлого заборгованості за аліментами. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_9

Після його смерті відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1.

ОСОБА_9 заповіту не склав, спадкування здійснюється за законом.

Спадкоємцями за законом першої черги є дочки ОСОБА_9 — ОСОБА_5 та ОСОБА_8 і його мати ОСОБА_6, які прийняли спадщину.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов’язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину; кожен із спадкоємців зобов’язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині; вимоги кредитора спадкоємці зобов’язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.

Виходячи зі змісту указаної норми це правило визначає загальний характер відповідальності спадкоємців за боргами спадкодавця, незалежно від виду спадкування. Для всіх спадкоємців існує однакова межа відповідальності за боргами спадкодавця, зокрема, часткова відповідальність.

Суди встановили, що ОСОБА_9 мав заборгованість за аліментами на утримання дочки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі виконавчого листа, виданого 11 лютого 2005 року на виконання рішення

Луцького міськрайонного суду Волинської області на користь ОСОБА_4

Станом на день смерті спадкодавця ІНФОРМАЦІЯ_2 заборгованість за аліментами становить 33162,39 грн.

За змістом статті 194 СК України відпогашення заборгованості за аліментами боржника не може звільнити жодна обставина. У випадку смерті платника аліментів його спадкоємці за рахунок наявних активів спадкової маси зобов’язані погасити заборгованість за аліментами на дитину. Обов’язок платника аліментів по їх сплаті після його смерті припиняється як нерозривно пов’язаний з його особою батька і не може бути виконаний іншою особою (стаття 608 ЦК України).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову про стягнення заборгованості за аліментами, апеляційний суд виходив із положень статей 608, 1219 ЦПК України, які регулюють правовідносини зі спадкування прав та обов’язків спадкодавця, зокрема, обов’язку зі сплати аліментів. Оскільки предметом спору у даній справі є стягнення боргу спадкодавця, який він мав за життя у вигляді заборгованості за аліментами, а не його обов’язок зі сплати аліментів, посилання апеляційного суду на вказані норми є безпідставним.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідачів, які є спадкоємцями майна померлого ОСОБА_9, заборгованості за аліментами, однак в порушення статті 1282 ЦК України не встановив розмір частини кожного зі спадкоємців у спадщині і не перевірив, чи відповідає такий розмір їх часток вартості майна, одержаного у спадщину кожним із спадкоємців; не перевірив можливості кожного з відповідачів задовольнити вимоги кредитора одноразовим платежем, у зв’язку з чим передчасно дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_6 і ОСОБА_7 по 11054, 13 грн з кожного.

За таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення з відповідачів заборгованості за аліментами підлягають скасуванню.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості по аліментах підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 задовольнити частково.

Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 листопада 2015 року та рішення апеляційного суду Волинської області від 14 березня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_6, ОСОБА_7, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 заборгованості по аліментахскасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді Н. О. Антоненко

В.  І. Журавель

В.  М. Коротун

В. І. Крата