Проте згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод особа може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.

Постанова

Іменем України

02 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 592/8457/18-ц

провадження № 61-44787св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

заявник — головний лікар Комунального закладу Сумської обласної ради «Обласний наркологічний диспансер» ОСОБА_3,

особа, стосовно якої вирішується питання про надання їй психіатричної допомоги у примусовому порядку, — ОСОБА_1 ,

прокурор — ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_1 — ОСОБА_2 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 липня 2018 року у складі судді Котенко О. А., присяжні: Серженко О. М., Шевчук Д. П., та постанову Апеляційного суду Сумської області від 23 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Хвостика С. Г., Криворотенка В. І., Собини О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог заяви і рішень судів

У липні 2018 року Комунальний заклад Сумської обласної ради «Обласний наркологічний диспансер» (далі — КЗ СОР «Обласний наркологічний диспансер») звернувся до суду із заявою про госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу у примусовому порядку.

Свої позовні вимоги заявник обґрунтовував тим, що 11 липня 2018 року о 05 год 40 хв ОСОБА_1 повторно госпіталізована психіатричною бригадою швидкої допомоги до психіатричного відділення № 1 за викликом патрульної поліції у зв`язку з її неадекватною та агресивною поведінкою, а саме: о 04 год 00 хв вона зайшла до під`їзду будинку на АДРЕСА_1 , тобто, не за місцем проживання, та почала кричати, неадекватно висловлювалась, стукала у двері мешканців будинку, розбудила їх, на зауваження не реагувала, щось вимагала. Заявник також зазначив, що попередньо, пацієнтка двічі за рішенням комісії лікарів-психіатрів госпіталізована в психіатричне відділення № 1 як особа, що страждає на психічне захворювання, проте рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 травня 2018 року в її госпіталізації відмовлено, але і після цього за викликом співробітників поліції до ОСОБА_1 неодноразово виїздила психіатрична бригада швидкої допомоги.

Згідно з висновком комісії лікарів-психіатрів від 11 липня 2018 року щодо ОСОБА_1 підтверджено діагноз, пов`язаний з її психічним захворюванням, внаслідок якого вона поводить себе агресивно, здійснює суспільно-небезпечні дії, створює безпосередню небезпеку для себе та оточуючих, а також неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність. Крім того, у висновку комісії лікарів-психіатрів зазначено, що з огляду на тяжкий психічний розлад, лікування якого можливе виключно в стаціонарних умовах, ОСОБА_1 потребує госпіталізації до психіатричного закладу в примусовому порядку на підставі статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу».

Посилаючись на викладене, заявник просив госпіталізувати ОСОБА_1 до психіатричного відділення в примусовому порядку.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 липня 2018 року заяву КЗ СОР «Обласний наркологічний диспансер» задоволено. Госпіталізовано ОСОБА_1 до психіатричного стаціонару у примусовому порядку.

Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 страждає на тяжкий психічний розлад, лікування захворювання можливо тільки у стаціонарних умовах, ненадання необхідної психіатричної допомоги призведе до подальшого погіршення психічного стану ОСОБА_1

Постановою Апеляційного суду Сумської області від 23 серпня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 поводила себе агресивно щодо оточуючих, неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, ураховуючи, що кілька днів вона не приймала їжу, що несе безпосередню безпеку для її здоров`я, а під час перебування вдома ОСОБА_1 не могла на належному рівні отримувати медичну психіатричну допомогу, в результаті чого суд ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, у зв`язку з чим підстави для його скасування відсутні.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У вересні 2018 року представник ОСОБА_1 — ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду Сумської області від 23 серпня 2018 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує, що незважаючи на те, що ОСОБА_2 , яка є рідною донькою ОСОБА_1 , яка до того ж належним чином уповноважена, нотаріально посвідченою довіреністю, представляти її інтереси у всіх державних і недержавних установах, у тому числі в судах усіх інстанцій і юрисдикцій, її умисно не повідомлено про дату час і місце розгляду справи у суді. Замість цього, призначено безоплатного адвоката ОСОБА_4, яка грубо порушуючи присягу адвоката та адвокатську етику, фактично відмовилася захищати ОСОБА_1 , належним чином, та замість того, щоб звернути увагу суду на грубі порушення прав людини, погодилася на примусову госпіталізацію ОСОБА_1 Прокурор ОСОБА_5 , яка є сусідкою та перебуває у дружніх стосунках осіб, що повідомили завідомо неправдиві відомості про нібито наявність у ОСОБА_1 психічного захворювання, через неприязні стосунки, що склалися з ОСОБА_1 , усвідомлюючи що не має права приймати участь у судовому процесі, оскільки не може це робити неупереджено, не заявила самовідвід. Оскільки ОСОБА_6 та ОСОБА_2 мешкають без чоловіків, є беззахисними жінками, а ОСОБА_1 , ще й є людиною похилого віку, сусіди у будинку, зокрема, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , протягом тривалого часу знущаються з цієї родини, у тому числі фізично, завдаючи тілесні ушкодження, про що свідчать копії медичних довідок. Продовжуючи свій злочинний план прокурор ОСОБА_5 , керуючи цією злочинною організацією, у травні 2018 року, об`єднавши навколо себе, агресивно налаштованих сусідів, за сприянням службових осіб національної поліції, у злочинній змові з групою психіатрів на чолі з головним лікарем КЗ СОР «Обласний наркологічний диспансер» ОСОБА_3 , розпочали активну фазу незаконного заволодіння квартирою, що належить родині ОСОБА_1 .

У листопаді 2018 року КЗ СОР «Обласний наркологічний диспансер» подало відзив на касаційну скаргу у якому зазначено, що відповідно до проведеного комісійного огляду пацієнтки від 02 серпня 2018 року ОСОБА_1 виписана додому у супроводі доньки. ОСОБА_1 госпіталізована, пролікована та виписана із психіатричного відділення.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2018 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення — без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Судом встановлено, що 11 липня 2018 року о 05 год 50 хв ОСОБА_1 повторно госпіталізована психіатричною бригадою швидкої допомоги до психіатричного відділення № 1 за викликом патрульної поліції у зв`язку з її неадекватною та агресивною поведінкою, а саме, в під`їзді одного із багатоквартирних будинків на території м. Суми, вона кричала, неадекватно висловлювалась, стукала у двері чужих людей, внаслідок чого розбудила мешканців будинку, на зауваження не реагувала.

До цього, ОСОБА_1 двічі госпіталізована в психіатричне відділення № 1 за рішенням комісії лікарів-психіатрів, проте рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 травня 2018 року, яке набрало законної сили, у задоволенні заяви головного лікаря КЗ СОР «Обласний наркологічний диспансер» про госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу у примусовому порядку відмовлено.

Крім того, протягом травня-липня 2018 року співробітники поліції здійснювали неодноразові виклики психіатричної бригади швидкої допомоги до ОСОБА_1 у зв`язку з її агресивною поведінкою щодо сусідів, а саме: 10 травня 2018 року у зв`язку зі скаргами сусідів на їхнє переслідування ОСОБА_1 , яка звинувачувала їх у вбивстві її дочки, погрожувала зарізати ножом чи зарубати сокирою; 11 травня 2018 року через скарги сусідів у зв`язку з погрозами ОСОБА_1 застосувати проти них сокиру. Зі слів же самої пацієнтки протягом доби вона не може потрапити до квартири, живе в під`їзді, квартира зачинена. Від госпіталізації відмовилась, залишилась разом із патрулем поліції; 07 липня 2018 року вона, розшукувала дочку, намагалась розбити вікна в ресторані « Веселий хохол », стверджуючи, що там знаходиться її дочка, яку примусово утримують.

Згідно з висновком комісії лікарів-психіатрів КЗ СОР «Обласний наркологічний диспансер» від 11 липня 2018 року щодо ОСОБА_1 підтверджено діагноз: хронічний маячний розлад, внаслідок якого вона поводить себе агресивно, здійснює суспільно-небезпечні дії, та становить безпосередню небезпеку для себе та оточуючих, а також неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, та встановлено, що з огляду на тяжкий психічний розлад, лікування якого можливе виключно в стаціонарних умовах, вона потребує госпіталізації до психіатричного закладу в примусовому порядку на підставі статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу».

Нормативно-правове обґрунтування

Статтею 4 Закону України «Про психіатричну допомогу»передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.

Цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою виходячи із пріоритету прав і свобод людини і громадянина, встановлює обов`язки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з організації надання психіатричної допомоги та правового і соціального захисту, навчання осіб, які страждають на психічні розлади, регламентує права та обов`язки фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійсненні соціального захисту та навчання осіб, які страждають на психічні розлади.

Відповідно до частини першої статті 339 ЦПК Україниза умов, визначених Законом України «Про психіатричну допомогу», заява представника закладу з надання психіатричної допомоги про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подаються до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу.

Згідно з частинами першою, другою статті 340 ЦПК Україниу заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені законом.

До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусової амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження — висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.

Статтею 14 Закону України «Про психіатричну допомогу»передбачено, що особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За наявності, зокрема, обґрунтованого висновку комісії лікарів-психіатрів КЗ СОР «Обласний наркологічний диспансер» від 11 липня 2018 року про необхідність госпіталізації ОСОБА_1 у психіатричний стаціонар, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність станом на день звернення із заявою правових підстав для госпіталізації в примусовому порядку ОСОБА_1 до психіатричного закладу без її згоди, оскільки остання страждає на психічні розлади, внаслідок чого вона вчиняє дії, що становлять явну небезпеку для неї особисто та оточуючих.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності підстав для примусової госпіталізації ОСОБА_1 до психіатричного закладу є безпідставними і такими, що спростовуються вказаним вище висновком комісії лікарів-психіатрів про госпіталізацію в психіатричний стаціонар у примусовому порядку.

Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод з гарантіями, що передбачені цією статтею.

Проте згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод особа може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.

Перед тим як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступені якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, суди повинні встановити, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України.

Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу.

Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 2-1/07 (провадження № 14-9свц18).

Судами установлено, що станом на день звернення КЗ СОР «Обласний наркологічний диспансер» із відповідною заявою про госпіталізацію до психіатричного закладу в примусовому порядку ОСОБА_1 були наявні підстави для такої госпіталізації, які установлені комісією лікарів-психіатрів, госпіталізація особи до психіатричного закладу відповідає положенням Закону України «Про психіатричну допомогу»та вимогам процесуального законодавства та є необхідними, у зв`язку із тим, що ОСОБА_1 виявляє реальні наміри вчинити та вчиняє дії, що становлять небезпеку для неї та оточуючих, а її обстеження та лікування можливі лише в умовах психіатричного стаціонару, що підтверджено належними та допустимими доказами та не спростовано сторонами.

Установивши указані обставини, за наявності обґрунтованого висновку комісії лікарів-психіатрів про госпіталізацію ОСОБА_1 у психіатричний стаціонар у примусовому порядку та інших медичних даних, які належним чином досліджені судами, які забезпечили дотримання при розгляді цієї справи положень пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги.

Крім того, за аналогічних обставин ОСОБА_1 уже раніше госпіталізувалася у психіатричний стаціонар у примусовому порядку.

З урахуванням зазначених вище вимог закону, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з дотриманням вимог статей 89, 263-264, 382 ЦПК України, повно та всебічно з`ясували обставини справи, правильно застосувавши положення Закону України «Про психіатричну допомогу Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, практику Європейського суду з прав людини щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, дійшли правильного висновку про те, що лікування ОСОБА_1 можливе лише в умовах психіатричного стаціонару.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності доказів необхідності лікування ОСОБА_1 не заслуговують на увагу, оскільки ці підстави прийняті судами, їм надана належна правова оцінка, а такі доводи спростовуються матеріалами справи та стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Твердження заявника про те, що прокурор ОСОБА_5, яка є сусідкою та перебуває у дружніх стосунках осіб, що повідомили завідомо неправдиві відомості про нібито наявність у ОСОБА_1 психічного захворювання, через неприязні стосунки, що склалися з ОСОБА_1 , усвідомлюючи, що вона немає права приймати участь у судовому процесі, не заявила самовідвід, є безпідставними, оскільки суду не надано жодного доказу, що підтверджують ці обставини.

Не є підставою для скасування судових рішень доводи заявника про те, що її як представника за довіреністю не повідомили про розгляд заяви щодо її матері, оскільки ОСОБА_1 була забезпечена правовою допомогою адвоката.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними тим доводами, які були викладені в апеляційній скарзі та перевірялися судом апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду цієї справи.

Таким чином, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 — ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 липня 2018 рокута постанову Апеляційного суду Сумської області від 23 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді : О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик