При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та бути адекватним наявним обставинам. Встановивши, що ОСОБА_1 сплатила ОСОБА_3 грошові кошти за житловий будинок, проте не стала власником цього майна, суд апеляційної інстанції обґрунтовано захистив порушене право позивача в обраний нею спосіб.

Постанова

Іменем України

30 травня 2019 року

м. Київ

справа № 636/4948/14-ц

провадження № 61-17317св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач — ОСОБА_1 ,

відповідач — ОСОБА_3,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 02 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Міненкової Н. О., Кокоші В. В., Пономаренко Ю. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , який уточнила в процесі розгляду справи, про повернення безпідставно отриманих грошових коштів, посилаючись на те, що у 2011 році вона та відповідач домовилися про купівлю нею житлового будинку по АДРЕСА_1 . На виконання вказаної угоди вона передала ОСОБА_3 6 000 доларів США, що становило 48 000 грн. Після виплати грошових коштів 01 листопада 2013 року сторони уклали у простій письмовій формі договір купівлі-продажу. Вказаний правочин не був нотаріально посвідчений, оскільки ОСОБА_3 не оформила на себе спадщини після померлого чоловіка та не отримала правовстановлюючих документів на спірне майно. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на свою користь безпідставно отримані грошові кошти в розмірі 150 000 грн, що за офіційним курсом Національного банку України на 31 грудня 2015 року становить 6 000 доларів США, а також — понесені судові витрати.

ОСОБА_3 заперечила проти задоволення позову та пояснила, що вона не підписувала розписки про отримання від позивача грошових коштів. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України).

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 01 листопада 2016 року у складі судді Панаід І. В. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідач набула грошові кошти за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству. В разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, в тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому, оскільки безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої може бути усунене за допомогою інших спеціальних засобів захисту.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 02 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 01 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 еквівалент 6 000 доларам США, що станом на 02 лютого 2017 року складає 161 991,51 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що жодних договірних правовідносин щодо відчуження будинку між сторонами у справі не виникло, оскільки договір-купівлі продажу не був нотаріально посвідчений. Тому позов підлягає задоволенню на підставі статті 1212 ЦК України.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У березні 2017 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Апеляційного суду Харківської області від 02 лютого 2017 року, а рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 01 листопада 2016 року залишити в силі.

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що належним способом захисту прав позивача мало б бути пред`явлення позову про визнання дійсним нотаріально не посвідченого договору купівлі-продажу, а не стягнення безпідставно набутих грошових коштів. Набуття однією із сторін майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання грошового зобов`язання не є безпідставним та унеможливлює застосування статті 1212 ЦК України. Спірний будинок їй належав з моменту відкриття спадщини, незалежно від оформлення нею правовстановлюючих документів.

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що договір-купівлі продажу не був нотаріально посвідчений. Крім того, під час розгляду цієї справи відповідач відчужила житловий будинок третім особам. У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, або була відсутня взагалі. Спірні правовідносини не можна вважати договірними, оскільки правочин, на виконання якого були направлені всі дії сторін, за своєю правовою природою є нікчемним, а тому не створює жодних юридичних наслідків.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Чугуївського міського суду Харківської області.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі — ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

04 травня 2018 року справу № 636/4948/14-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 01 листопада 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено у простій письмові формі договір купівлі-продажу, оформлений розпискою, за яким відповідач продала, а позивач купила за 6 000 доларів США, що еквівалентно 48 000 грн, житловий будинок по АДРЕСА_1 .

Висновком судової-почеркознавчої експертизи від 17 листопада 2015 року № 8382, складеним експертом Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса, підтверджено, що рукописні записи: « ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 … НОМЕР_1 Чугуевский р-н Харьковская обл.» у третьому, четвертому та п`ятому рядках тексту розписки договору купівлі-продажу від 01 листопада 2013 року, а також «Получила суму 6 ты. долар. Я ОСОБА_3 » в двох останніх рядках тексту виконані ОСОБА_3 . Підписи від імені ОСОБА_3 у п`ятому рядку тексту розписки договору купівлі-продажу від 01 листопада 2013 року, поруч зі словами «Харьковская обл.», а також в останньому рядку тексту, поруч зі словами «Я ОСОБА_3 » виконані ОСОБА_3 .

Згідно з висновком судової семантико-текстуальної експертизи писемного мовлення від 12 квітня 2016 року № 1330, складеним експертом Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса, речення, вказане в тексті договору від 01 листопада 2013 року «получила суму 6 тис. дол. Я ОСОБА_3 », виражене у формі твердження про те, що особа на ім`я « ОСОБА_3 » отримала від особи на ім`я « ОСОБА_7 » грошові кошти саме в сумі «6 ти. Долар» (згідно з текстом досліджуваного документа — шість тисяч доларів США).

Відповідно до частини першої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення(далі — ЦПК України 2004 року), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частинами першою, другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина перша статті 207 ЦК України).

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що в цій справі між сторонами відсутні належним чином оформлені договірні відносини, оскільки договір купівлі-продажу житлового будинку в порядку, визначеному чинним законодавством України, не укладався.

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13 та у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 757/6937/17-ц, провадження № 61-18307св18.

Враховуючи, що грошові кошти в сумі 6 000 доларів США були сплачені позивачем відповідачу з приводу викупу житлового будинку, однак сторони не виконали вимоги законодавства в частині укладення у належній формі договору купівлі-продажу, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що вказані кошти відповідач утримує без належної правової підстави і не повертає їх позивачу, а тому вони підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про те, що належним способом захисту прав позивача мало б бути пред`явлення позову про визнання дійсним нотаріально не посвідченого договору купівлі-продажу, а не стягнення безпідставно набутих грошових коштів, не заслуговують на увагу, оскільки Верховний Суд виходить з наявності в особи права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, що передбачено статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та бути адекватним наявним обставинам. Встановивши, що ОСОБА_1 сплатила ОСОБА_3 грошові кошти за житловий будинок, проте не стала власником цього майна, суд апеляційної інстанції обґрунтовано захистив порушене право позивача в обраний нею спосіб.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі — ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання оскаржуваного рішення було зупинене ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2017 року, у зв`язку із залишенням цього рішення без змін необхідно поновити його виконання.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Харківської області від 02 лютого 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Апеляційного суду Харківської області від 02 лютого 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В. А. Стрільчук

С. О. Карпенко

М. Ю. Тітов